Ігор – старший вогнеметник вогнеметного батальйону однієї з військових частин Сил підтримки Збройних Сил України. Звання – старший солдат.  Призвався 18 березня 2022 року зі Сваляви, куди евакуював родину з Харкова.

«Зразу у списки на виїзд я не потрапив, – згадує перші тижні у війську Ігор, – але так сталося, що перед самим виїздом один хлопець травмувався. Мене поставили замість нього. 19 квітня ми виїхали з батальйону на позиції між Ізюмом і Балаклією, куди вже зайшли ворожі війська. Сам я родом з Куп’янського району, який був в окупації аж до вересня 2022-го, тож ті місця мені добре знайомі».

Про бойовий досвід Ігор розповідає стримано і лаконічно, хоч повоювати встиг немало. Зі своїм побратимом спочатку були прикомандировані як вогнеметники до 14 окремої механізованої бригади, працювали з ротою вогневої підтримки. Тоді з 4 окремою танковою бригадою. Далі був сумнозвісний Серебрянський ліс, де били ворога разом з 95 окремою десантно-штурмовою.

Вогнемет Ігор іронічно називає штукою інтересною, але ніжною. Йдеться про те, що з вогнемета не можна результативно працювати в лісі, адже перешкоди на шляху снаряда до цілі легко змінять його траєкторію.

А от ефективність вогнемета за умови грамотного застосування беззаперечна: «От штурмують хлопці ворожу позицію, – розповідає Ігор, – уперлись в стійку ворожу оборону, ніяк не взяти фортифікацію. Що робити? Вихід є: викликати вогнеметників. Прийшли вогнеметники, відпрацювали – і можна заходити, зачищати позицію.

У цій війні вогнемет добре себе зарекомендував у боях в міській забудові. Навіть якщо ти не влучив у вікно, а десь поряд влупив, то це дасть результат. Чому? Принцип роботи термобаричного заряду такий: коли  він вдаряється об твердь, розпилюється аерозоль, який забирає на себе весь кисень з повітря. Утворюється вакуум. Відбувається перепад тиску. Кисень запалюється і все згорає. Температура божевільна. І це все відбувається дуже швидко».

Війна часто не прощає помилок, але є лайфхаки, як не наробити біди. Правило номер один: мінус паніка. «Коли починаєш панікувати, – ділиться досвідом Ігор, – ти робиш тільки гірше. Не лише себе підставляєш, а всіх навколо. Паніку треба бороти в собі. В мене було таке. Я справився». Правило номер два – не вдавати героя: «Треба навчитися все робити з холодною головою. І чітко виконувати накази командира або старшого за званням.

Наприклад, є завдання – тримати сектор. Є контакт, нема контакту – залишаєшся на позиції і тримаєш сектор. Інакше ніяк. Не треба геройствувати, мовляв, зараз я вискочу, хлопці, допоможу вам… Натомість ти лише оголяєш позицію. Коли є клепка в голові і ти січеш ситуацію – то все буде добре. Допінги, на кшталт алкоголю, війна також не прощає. І це правило номер три. Допінгам не місце на війні, добром це не закінчиться».

На питання про мотивацію воювати і вибивати ворога з України Ігор відповідає: «У мене дві донечки. Коли почалася війна, я з родиною був у Харкові. Місто безперервно обстрілювали, ми два тижні просиділи у підвалі. Бойові дії не можуть позитивно впливати на здоров’я дітей, тож ми змушені були евакуюватися подалі від війни.

Це перше, що мене мотивує, – моя сім’я. А по-друге: моя рідна Куп’янщина була в окупації. Мати і брат були під окупацією. Зараз усе гаразд із моїми рідними. Але ворога, який прийшов на нашу землю, треба звідси вигнати».

#звичайніГерої