Конфлікт інтересів є складовою корупції, а також більшості корупційних, у тому числі кримінальних, правопорушень. Запровадження ефективних систем запобігання та врегулювання конфлікту інтересів і їх належне застосування є важливим заходом запобігання корупції в цілому та корупційним правопорушенням зокрема.

1. КОНФЛІКТ ІНТЕРЕСІВ ТА ЙОГО СКЛАДОВІ

Конфлікт інтересів — ситуація, що характеризується суперечністю між особистим інтересом особи та її формальними обов’язками, що впливає на об’єктивність або неупередженість її поведінки.

Потенційний конфлікт інтересів – наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень (стаття 1 Закону України «Про запобігання корупції»).

Реальний конфлікт інтересів – суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень (стаття 1 Закону України «Про запобігання корупції»).

Приватний інтерес – будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв’язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях (стаття 1 Закону України «Про запобігання корупції»).

Складові конфлікту інтересів

Враховуючи наведені визначення, конфлікт інтересів може існувати у особи в ситуації, коли одночасно наявні такі його складові:

– в особи є приватний інтерес;

– в особи наявні службові повноваження, під час реалізації яких вона може на власний розсуд вчиняти дії, приймати рішення саме з питання, у якому в неї наявний приватний інтерес;

– такі службові повноваження мають дискреційний характер (тобто є такими, коли особа може на власний розсуд обирати з кількох юридично допустимих дій, рішень).

Саме сукупність зазначених факторів дає підстави стверджувати, що приватний інтерес особи може впливати на об’єктивність та неупередженість під час вчинення особою дії, прийняття рішення, а отже, в особи є конфлікт інтересів. За відсутності принаймні однієї із складових – службових повноважень дискреційного характеру та/або приватного інтересу – конфлікт інтересів не виникає.

Суперечність полягає в тому, що, з одного боку, в особи наявний приватний інтерес (майновий або немайновий), а з іншого, особа, яка уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (або прирівняна до неї), має виконувати свої службові обов’язки в публічних інтересах (держави, територіальної громади тощо), виключаючи можливість будь-якого впливу приватного інтересу.

Таким чином, публічний службовець, приймаючи те чи інше рішення (вчиняючи ту чи іншу дію), по суті стоїть перед вибором задоволення публічного інтересу (на користь держави, територіальної громади) або приватного інтересу (власних інтересів, інтересів близьких осіб).

Тому навіть за умови, що особа, маючи приватний інтерес, приймає об’єктивні та неупереджені рішення, вона вчиняє дії в умовах реального конфлікту інтересів.

Приватний інтерес

Закон допускає необмежене коло обставин та ситуацій, що можуть свідчити про наявність приватного інтересу чи зумовлювати його виникнення за певних умов.

Приблизний перелік позаслужбових стосунків із фізичними чи юридичними особами, що можуть зумовлювати виникнення приватного інтересу:

 При вирішенні питання щодо наявності приватного інтересу в сфері службових повноважень як складової конфлікту інтересів слід у кожному випадку враховувати конкретні обставини, відносини та зв’язки особи, обсяг її службових/представницьких повноважень під час прийняття того чи іншого рішення.

Типові обставини та ситуації, що свідчать про наявність приватного інтересу чи зумовлюють його виникнення

Сімейні та родинні стосунки. Бажання піклуватися про членів сім’ї, родичів є природним для кожної людини, тому відносини з такими особами є передумовою виникнення приватного інтересу. Тож у випадку спільної роботи з членами сім’ї та родичами слід звертати увагу на наявність, характер та зміст службових чи представницьких повноважень, що можуть бути реалізовані стосовно таких осіб.

У статті 1 Закону України «Про запобігання корупції», серед іншого, наводиться визначення «близькі особи». Це визначення є переліком осіб, пов’язаних між собою сімейними та родинними зв’язками.

Для суб’єктів, зазначених у пункті 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», зокрема, посадових осіб державних органів, органів місцевого самоврядування, стаття 27 Закону забороняє мати у прямому підпорядкуванні близьких осіб та бути прямо підпорядкованим близьким особам.

Увівши для цієї категорії посадовців обмеження спільної роботи близьких осіб у виді такої заборони, враховуючи характер відносин між такими особами, законодавець презюмував наявність приватного інтересу, а відповідно і конфлікту інтересів у керівника, коли у нього в підпорядкуванні працює близька особа.

Отже, у ситуації, коли в підпорядкуванні керівників чи інших посадових осіб працюють близькі особи, завжди існує потенційний конфлікт інтересів, оскільки у сфері повноважень таких осіб наявний приватний інтерес, зумовлений позаслужбовими стосунками з близькою особою, що може вплинути на об’єктивність та неупередженість прийняття рішень, вчинення дій під час виконання службових повноважень стосовно близької особи.

Це стосується в тому числі суб’єктів, на яких стаття 27 Закону України «Про запобігання корупції» (обмеження спільної роботи близьких осіб) не поширюється, однак поширюється стаття 28 Закону (вимоги щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів).

Реалізація службових / представницьких повноважень стосовно себе. До таких ситуацій можна віднести прийняття (або участь у прийнятті) будь-яких рішень дискреційного характеру особою щодо себе самої. Наприклад, які стосуються оплати праці, відведення земельних ділянок, використання права на депутатське звернення чи депутатський запит у власних інтересах тощо.

Отримання подарунка. В ситуації, коли особа безпосередньо (або її близька особа) отримала подарунок і надалі має прийняти рішення (вчинити дію) щодо дарувальника, наявний приватний інтерес. Такий інтерес зумовлений бажанням віддячити за подарунок.

Сумісництво, поєднання статусу депутата з іншою діяльністю. Депутат місцевої ради є одночасно керівником комунального підприємства. Водночас як депутат місцевої ради він бере участь у розгляді питання щодо його діяльності на посаді керівника підприємства (щодо оплати його праці, звіту про результати діяльності тощо).

Засновник/керівник підприємства. Приватний інтерес буде існувати у разі наявності службового чи представницького повноваження стосовно підприємства, установи, організації, в якій особа є засновником та/або керівником.

Договірні відносини. Для прикладу, приватний інтерес може існувати у податкового інспектора, який повинен провести контрольні заходи щодо юридичної особи, яка орендує у нього земельну ділянку. Або у керівника, який користується житлом (на умовах договору оренди чи з інших підстав) свого підлеглого. Сутність приватного інтересу полягає у небажанні зашкодити вигідним для особи договірним відносинам.

Службові стосунки. Приватний інтерес може виникати через конфлікт керівника з підлеглою особою або негативне сприйняття дій підлеглої особи керівником. Часто такого роду приватний інтерес зумовлюють дії викривачів корупції.

Службова діяльність. Приватний інтерес буде наявний у особи, службову діяльність якої будуть оцінювати в рамках службового розслідування, що координується та контролюється такою особою.

Відносини прямого підпорядкування. Як правило, підпорядковані працівники схильні діяти в інтересах керівника. Це зумовлено тим, що у разі прийняття рішення на користь керівника, підпорядкована особа може розраховувати або на його лояльне ставлення, додаткове матеріальне заохочення, або на уникнення негативної реакції керівника, застосування дисциплінарного стягнення/ініціювання дисциплінарного стягнення щодо підпорядкованого працівника тощо. Своєю чергою, керівник прагнутиме віддячити підлеглому працівнику, який задовольнив приватний інтерес керівника.

Службові повноваження та їх дискреційний характер

Службові / представницькі повноваження особи можуть визначатися в:         

• законах, інших нормативно-правових актах (наприклад, положення про орган, установу, організацію);
• трудових договорах (контрактах);
• статутах підприємств;
• положеннях про структурні підрозділи органів, установ, організацій;
• посадових інструкціях;
• організаційно-розпорядчих документах (наприклад, у разі створення комісії чи робочої групи, повноваження можуть визначатися положенням про відповідну комісію/робочу групу, що затверджується внутрішнім організаційно-розпорядчим документом);
• дорученням керівників;
• регламентами.

Приватний інтерес може впливати на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, вчинення чи невчинення дій лише під час реалізації службових / представницьких повноважень, що є дискреційними.

На практиці виникають труднощі з визначенням того, які повноваження є дискреційними (що таке дискреційні повноваження) та чому саме дискреційні повноваження призводять до виникнення конфлікту інтересів.

Дискреція – можливість діяти на власний розсуд, обираючи з декількох можливих варіантів дій, рішень, або навпаки – не вчиняти дію, не приймати рішення (тобто бездіяти).

Визначення дискреційних повноважень

Дискреційні повноваження – це повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за таких обставин (Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийняті Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді).

Дискреційні повноваження – повноваження осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначати повністю або частково зміст чи обсяг рішення, яке приймається органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, або обирати на власний розсуд один із кількох варіантів рішень, передбачених проектом акту, встановлювати строки, підстави та порядок прийняття рішень (Методологія проведення антикорупційної експертизи, затверджена наказом Національного агентства з питань запобігання корупції від 18.05.2023 № 109/23 «Про затвердження Методології проведення антикорупційної експертизи Національним агентством з питань запобігання корупції»).

Ознаки дискреційних повноважень:

• дають змогу на власний розсуд оцінювати певний юридичний факт, а також обирати одну з декількох можливих форм реагування на нього;
• надають можливість на власний розсуд обирати міру публічно-правового впливу щодо фізичних та юридичних осіб, його вид, розмір, спосіб реалізації;
• дають змогу особі обрати форму реалізації своїх повноважень;
• наділяють особу правом повністю або частково визначати порядок здійснення юридично значущих дій, у тому числі строк та послідовність їх здійснення.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким (пункт 50 постанови Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 1840/2970/18).

Дискреція – це не обов’язок, а повноваження адміністративного органу, оскільки юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов’язку (п. 43 постанови Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 1840/2970/18).

Приклади наявності/відсутності дискреційних повноважень

Конфлікт інтересів не виникає у випадку вчинення дій або прийняття рішень поза межами наданих службових/представницьких повноважень.

1. Прокурору доручено розглядати скаргу на свої ж дії, в якій, у тому числі, заявлено клопотання щодо заміни прокурора у кримінальному провадженні. У такій ситуації у прокурора буде наявний приватний інтерес, який полягає у небажанні настання негативних наслідків – визнання неправомірними його дій та/або рішень та можливого притягнення до відповідальності.

Відповідно до частини 1 статті 306 Кримінального процесуального кодексу України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, – слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 Кримінального процесуального кодексу України, з урахуванням положень глави 26 того ж кодексу.

Згідно з вимогами статті 37 Кримінального процесуального кодексу України призначення та заміна прокурора у кримінальному провадженні здійснюються керівником відповідного органу прокуратури. Прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення та лише у виняткових випадках повноваження прокурора можуть бути покладені керівником органу прокуратури на іншого прокурора цього органу прокуратури через неефективне здійснення прокурором нагляду за дотриманням законів під час проведення досудового розслідування.

Тобто розгляд скарги на дії прокурора є компетенцією слідчого судді, заміна прокурора у кримінальному провадженні є компетенцією керівника відповідного органу прокуратури. Таким чином, прокурор не має законних повноважень щодо розгляду скарги на свої дії та заміни себе на іншого прокурора у кримінальному провадженні. У цьому випадку відсутні службові повноваження як обов’язкова складова конфлікту інтересів.

Однак, розгляд прокурором такої скарги може свідчити про вчинення інших незаконних дій, за вчинення яких передбачена юридична відповідальність.

1. Начальник відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно провів державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в ЄДР, а саме зареєстрував зміни у складі учасників товариства з обмеженою відповідальністю. Такі зміни стосувалися включення до складу учасників товариства близької особи начальника відділу.

Відповідно до положення про відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та посадової інструкції начальник відділу здійснює повноваження лише щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зазначене свідчить про відсутність повноважень у начальника відділу (як обов’язкової складової конфлікту інтересів) приймати рішення та вчиняти дії щодо державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу (змін у складі учасників товариства з обмеженою відповідальністю) та внесення відомостей в ЄДР та може свідчити про перевищення своїх службових повноважень.

1. Керівник державного органу видав наказ про преміювання працівників цього органу, в тому числі і себе.

Відповідно до положення про преміювання та матеріальне заохочення в державному органі преміювання керівника державного органу, встановлення йому надбавок та інших стимулюючих виплат здійснюється за рішенням керівника органу вищого рівня.

Зазначене свідчить про відсутність у керівника державного органу повноважень приймати рішення щодо свого преміювання та може свідчити про перевищення службових повноважень.

Відмінність між потенційним та реальним конфліктом інтересів

При потенційному конфлікті інтересів у особи наявний приватний інтерес у сфері, в якій вона виконує свої службові/представницькі повноваження. Така ситуація надалі впливатиме на об’єктивність особи під час реалізації повноважень.

При реальному конфлікті інтересів особа реалізує (повинна реалізувати) свої повноваження з питання, у якому у неї наявний приватний інтерес. Це викликає суперечність між повноваженнями і приватним інтересом, яка впливає на об’єктивність вчинення дій чи прийняття рішень.

Приклад різниці між потенційним та реальним конфліктом інтересів

Керівник державного підприємства, відповідно до статуту державного підприємства та укладеного з ним контракту, наділений широким колом службових повноважень, що реалізуються стосовно всіх працівників підприємства. Зокрема, має право застосовувати заходи заохочення, у тому числі встановлення їм премій та визначення їх розміру.

На підприємстві працює близька особа керівника – його донька. За таких обставин у сфері реалізації службових повноважень керівника підприємства існує приватний інтерес, що за певних обставин може впливати на об’єктивність прийняття рішень, вчинення дій у межах реалізації повноважень, зокрема щодо преміювання. Така ситуація є потенційним конфліктом інтересів.

Надалі виникатиме ситуація, коли відповідне повноваження щодо преміювання працівників потребуватиме реалізації. Наприклад, до керівника на підпис надходить проект наказу про преміювання працівників за відповідний місяць і керівник має прийняти рішення щодо встановлення премії та визначення її конкретного розміру, в тому числі й для близької особи. Таке рішення буде прийняте ним шляхом підписання відповідного наказу.

У такому випадку в момент надходження керівнику підприємства проекту наказу на підпис виникає необхідність прийняття рішення, що свідчить про виникнення суперечності між приватним інтересом і повноваженнями, тобто про реальний конфлікт інтересів.

Підписання наказу про преміювання, у тому числі, близької особи, буде свідчити про прийняття рішення в умовах реального конфлікту інтересів. Не має значення, хто саме ініціював призначення близькій особі премії та ким був запропонований її розмір. Кінцеве рішення в цьому випадку приймає керівник підприємства. Якщо юридично у нього наявні дискреційні повноваження визначити інший розмір премії, наприклад, ніж запропонований безпосереднім керівником дочки, або коли розмір встановлюється не чітко, а формулюється у форматі «до N%» або не призначати премію взагалі, у такого керівника існує конфлікт інтересів.

Неповідомлення про потенційний та реальний конфлікт інтересів, вчинення дій/прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів тягнуть за собою відповідальність, підстави та види якої викладено в розділі «Відповідальність за порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів та обмежень щодо запобігання корупції».

2. ОСОБИ, НА ЯКИХ ПОШИРЮЮТЬСЯ ВИМОГИ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ ТА ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ ТА ОБМЕЖЕННЯ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» у Збройних Силах України вимоги щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів і обмеження щодо запобігання корупції поширюються на:

• військових посадових осіб Збройних Сил України, крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, курсантів вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, курсантів факультетів, кафедр та відділень військової підготовки;
• особовий склад штатних військово-лікарських комісій;
• держаних службовців.

Військовослужбовці – це особи, які проходять військову службу (абзац 4 частини 9 статті 1 Закону України “Про військовий обов’язок та військову службу”).

Військові посадові особи − це військовослужбовці, які обіймають штатні посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або які спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків згідно із законодавством (частина 12 статті 6 Закону України “Про військовий обов’язок та військову службу”).

Адміністративно-господарські функції (обов’язки) – це обов’язки з управління або розпорядження державним, комунальним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в різному обсязі є у начальників планово-господарських, постачальницьких, фінансових відділів і служб, їхніх заступників, керівників відділів підприємств тощо.

Організаційно-розпорядчі функції (обов’язки) – це обов’язки щодо здійснення керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, комунальних підприємств, установ, організацій, структурних підрозділів, їхні заступники, особи, які керують ділянками робіт.

Поняття «військові посадові особи» є вужчим за поняття «військовослужбовці».

Дія Закону України «Про запобігання корупції», в тому числі обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (стаття 25 Закону), поширюється на військових посадових осіб, які проходять:

• військову службу за контрактом осіб рядового складу,
• військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу,
• військову службу за контрактом осіб офіцерського складу,
• військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період,
• військову службу за призовом осіб офіцерського складу,
• військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

У контексті виду військової служби дія Закону не поширюється на:

• військовослужбовців строкової військової служби;
• курсантів вищих військових навчальних закладів;
• курсантів вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути;
• курсантів факультетів, кафедр та відділень військової підготовки.

За працівниками, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом зберігається місце роботи і посада (частина 3 статті 119 Кодексу Законів про працю), а також за ними зберігається (за його наявності до призову) статус суб’єкта, на якого поширюється дія Закону, у зв’язку із збереженим місцем роботи (посадою) відповідно до переліку суб’єктів, визначених у статті 3 Закону України «Про запобігання корупції».

На призваного працівника, який є військовою посадовою особою Збройних Сил України та до призову не був суб’єктом, на якого поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», дія Закону поширюється відповідно до  підпункту «г» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону.

Призваний працівник, який до вступу на військову службу був суб’єктом, на якого поширюється дія Закону (наприклад, державний службовець), та який набув / набуде статусу військової посадової особи Збройних Сил України, має / матиме дуальний статус у розумінні статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», а саме:

– як відповідний суб’єкт згідно з переліком, визначеним статтею 3 Закону, у зв’язку із збереженим місцем роботи (посадою) і

– як військова посадова особа Збройних Сил України з  підпункту «г» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції».

3. ОБОВ’ЯЗКИ У ЗВ’ЯЗКУ З НАЯВНІСТЮ КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ

Особи, зазначені у  пунктах 1, 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів зобов’язані вживати 4 основні дії:

1. 1. Вживати заходів щодо недопущення виникнення реального та потенційного конфлікту інтересів.
2. 2. Повідомляти про наявність реального чи потенційного конфлікту інтересів.
3. 3. Не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів.
4. 4. Вживати заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Алгоритм дій у випадку виникнення конфлікту інтересів

У разі виникнення реального конфлікту інтересів особа зобов’язана не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах такого конфлікту інтересів до його врегулювання.

4. ДІЇ ОСОБИ У РАЗІ ІСНУВАННЯ СУМНІВІВ ЩОДО НАЯВНОСТІ КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ

1. Для випадків, коли у особи існують сумніви щодо наявності конфлікту інтересів, Національне агентство підготувало покрокову інструкцію для вирішення цього питання самостійно.

Крок 1 – визначити, чи поширюються вимоги щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів на особу

Найперше особі, яка має сумнів щодо наявності у неї конфлікту інтересів, необхідно визначити, чи належить вона до кола тих, на кого поширюється вимога щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів (тобто чи належить вона до осіб, зазначених у пунктах 1, 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції»).

У разі якщо особа не належить до осіб, зазначених у пунктах 1, 2 частини 1 статті 3 Закону, вимоги Закону щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів на неї не поширюються, відповідно, конфлікт інтересів саме в розумінні Закону не може виникати.

Крок 2 – визначити, чи є у особи приватний інтерес у певній ситуації

Наступним кроком є аналіз ситуації, у якій в особи виник сумнів щодо наявності конфлікту інтересів. Особі потрібно визначитись, чи є у неї приватний інтерес у певній ситуації, тобто чи заінтересована вона в тому, щоб окремі рішення чи дії були вчинені на її користь чи на користь інших фізичних або юридичних осіб.

Крок 3 – визначити, чи може особа приймати рішення, вчиняти дії з питання, у якому у неї наявний приватний інтерес.

Важливою складовою встановлення наявності конфлікту інтересів є аналіз службових / представницьких повноважень. Особі потрібно встановити, чи наділена вона службовими повноваженнями, під час реалізації яких вона може приймати рішення, вчиняти дії з питання, у якому у неї існує приватний інтерес.

У разі відсутності у особи таких повноважень конфлікт інтересів не виникає.

Крок 4 – визначити, чи є повноваження особи дискреційними

Особі потрібно визначити, чи може вона під час вирішення питання, у якому у неї наявний приватний інтерес, діяти на власний розсуд, обираючи з декількох можливих різних варіантів дій, рішень, або навпаки не вчиняти дію, не приймати рішення (тобто бездіяти).

Якщо повноваження особи не є дискреційними, конфлікт інтересів не виникає.

Отже, конфлікт інтересів може існувати у особи, зазначеної у пунктах 1, 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», в ситуації, коли:

– в особи наявний приватний інтерес (будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, стаття 1 Закону України «Про запобігання корупції»);

– в особи наявні службові / представницькі повноваження, під час реалізації яких вона може вчиняти дії, приймати рішення саме з питання, в якому у неї наявний приватний інтерес;

– такі службові/представницькі повноваження мають дискреційний характер (тобто є такими, коли особа може на власний розсуд обирати з кількох юридично допустимих дій, рішень).

Саме сукупність зазначених факторів дає підстави стверджувати, що приватний інтерес особи може впливати на об’єктивність та неупередженість під час вчинення особою дії, прийняття рішення, а отже, в особи є конфлікт інтересів. За відсутності принаймні однієї із складових – службових / представницьких повноважень дискреційного характеру та/або приватного інтересу – конфлікт інтересів не виникає.

Тест на виявлення конфлікту інтересів можна також пройти на офіційному вебсайті Національного агентства з питань запобігання корупції за посиланням: https://cutt.ly/ywyBOyu7

2. Якщо особа має сумнів щодо наявності в неї конфлікту інтересів, вона також має право звернутися за роз’ясненням до Національного агентства в порядку частини 5 статті 28 Закону України «Про запобігання корупції». Рекомендована форма відповідного звернення розміщена в додатку 4 до Методичних рекомендацій НАЗК. Рекомендуємо звертатись за таким роз’ясненням до Національного агентства з питань запобігання корупції у разі, якщо самостійно не вдалось встановити наявність або відсутність конфлікту інтересів.

Звернення особи до Національного агентства для отримання такого роз’яснення має передувати вчиненню нею дій, прийняттю рішень в ситуації, у якій у неї існує сумнів щодо наявності конфлікту інтересів.

Правом на отримання роз’яснення в порядку частини 5 статті 28 Закону України «Про запобігання корупції» наділені особи, які мають сумніви щодо наявності саме у них конфлікту інтересів. Інші особи отримують загальні роз’яснення щодо застосування положень Закону (без висновків про наявність / відсутність конфлікту інтересів у конкретній ситуації) в порядку пункту 15 частини 1 статті 11 Закону.

Для отримання максимально чіткого роз’яснення в порядку частини 5 статті 28 Закону України «Про запобігання корупції» у зверненні до Національного агентства потрібно зазначити інформацію, необхідну для надання роз’яснення щодо наявності / відсутності конфлікту інтересів, та додати відповідні документи.

Інформація, необхідна для надання роз’яснення щодо наявності / відсутності конфлікту інтересів, повинна містити:

• відомості про належність особи до суб’єктів, визначених в пунктах 1, 2 Закону (на яких поширюються вимоги Закону щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів), із зазначенням посади / статусу;
• опис ситуації, в якій особі необхідно реалізувати повноваження (вчинити дії, прийняти рішення) та стосовно якої є сумніви щодо наявності конфлікту інтересів;
• відомості про конкретне повноваження (дію, рішення), у зв’язку з реалізацією якого існують сумніви щодо наявності конфлікту інтересів;
• інформацію, що розкриває зміст таких повноважень та спосіб їх реалізації;
• інформацію, що розкриває зміст приватного інтересу.

Відсутність у зверненні вказаної інформації може унеможливити надання роз’яснення щодо наявності / відсутності конфлікту інтересів у особи.

! У зверненні до Національного агентства не потрібно вказувати всі повноваження, якими наділена особа, а лише ті конкретні, у зв’язку з реалізацією яких у особи існують сумніви щодо наявності у неї конфлікту інтересів.

Наприклад, у разі існування в особи сумнівів щодо наявності в неї конфлікту інтересів у зв’язку з тим, що вона та її близька особа працюють разом в одній організації, у зверненні необхідно вказати не всі повноваження, якими наділена особа, а лише ті, під час реалізації яких виникли сумніви щодо наявності конфлікту інтересів. Тобто ті повноваження, які можуть бути реалізовані стосовно близької особи.

В окремих випадках слід розкрити зміст таких повноважень, порядок їх реалізації, а також зазначити, які рішення, дії можуть бути прийняті, вчинені за результатами їх реалізації.

Наприклад, якщо сумніви щодо наявності конфлікту інтересів виникли у зв’язку з наявністю повноваження щодо встановлення стимулюючих виплат працівникам (серед яких є близька особа), до звернення слід додавати копії документів, які визначають порядок встановлення відповідних стимулюючих виплат.

Якщо особа отримала підтвердження про відсутність конфлікту інтересів, вона звільняється від відповідальності, якщо у діях, щодо яких вона зверталася за роз’ясненням, пізніше було виявлено конфлікт інтересів (частини 6 статті 28 Закону України «Про запобігання корупції»).

5. ЗОВНІШНЄ ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ

Яким чином керівнику обрати належний захід врегулювання конфлікту інтересів у підлеглого?

Публічні службовці зобов’язані повідомляти безпосереднього керівника або керівника органу, до повноважень якого належить звільнення (ініціювання звільнення) особи з посади, про наявність у них потенційного або реального конфлікту інтересів не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли вони дізналися або повинні були дізнатися про наявність конфлікту інтересів.

Безпосередній керівник або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення (ініціювання звільнення) особи з посади приймає рішення щодо врегулювання конфлікту інтересів у відповідної особи протягом двох днів після отримання повідомлення від неї про конфлікт інтересів.

Керівник зобов’язаний прийняти рішення про врегулювання конфлікту інтересів у відповідної особи також у випадку, якщо йому стало відомо про конфлікт інтересів від інших осіб, із повідомлень про корупцію, з листів Національного агентства тощо, та повідомити про це відповідну особу.

1. Заходи зовнішнього врегулювання конфлікту інтересів:

1. усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів;
2. обмеження доступу особи до певної інформації;
3. перегляд обсягу службових повноважень особи;
4. застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняттям рішень;
5. переведення особи на іншу посаду;
6. звільнення особи.

Кожен із заходів врегулювання конфлікту інтересів має свою специфіку, адже обирається залежно від низки таких умов (див. таблицю):

• вид конфлікту інтересів (потенційний або реальний);
• тривалість конфлікту інтересів (постійний або тимчасовий);
• суб’єкт прийняття рішення про його застосування (безпосередній керівник та/або керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації);
• наявність (відсутність) альтернативних заходів врегулювання;
• наявність (відсутність) згоди особи на застосування заходу (щодо переведення);
• можливість залучення до прийняття рішень інших працівників (щодо усунення від виконання завдання).

2. Правила вибору заходу зовнішнього врегулювання конфлікту інтересів

№ з/п	Вид заходу зовнішнього врегулювання конфлікту інтересів	Умови застосування
1.	усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів (стаття 30 Закону)	– реальний чи потенційний – тимчасовий – можливість залучення до прийняття рішення або вчинення відповідних дій інших працівників відповідного органу, підприємства, установи, організації
2.	обмеження доступу особи до певної інформації (стаття 31 Закону)	– реальний чи потенційний – постійний – конфлікт інтересів пов’язаний з таким доступом до певної інформації – є можливість продовження належного виконання особою повноважень на посаді за умови обмеження доступу до інформації – є можливість доручити роботу з відповідною інформацією іншому працівнику
3.	перегляд обсягу службових повноважень особи (ст. 32 Закону)	– реальний чи потенційний – постійний – конфлікт інтересів пов’язаний з конкретним повноваженням особи – є можливість продовження належного виконання особою службових завдань у разі такого перегляду – можливість наділення відповідними повноваженнями іншого працівника
4.	застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень (стаття 33 Закону) Форми: 1) перевірка стану та результатів виконання особою завдання, вчинення нею дій, змісту рішень чи проектів рішень, що приймаються або розробляються, з питань, пов’язаних із предметом конфлікту інтересів; 2) виконання особою завдання, вчинення нею дій, розгляд справ, підготовка та прийняття нею рішень у присутності визначеного керівником органу працівника; 3) участь уповноваженої особи Національного агентства в роботі колегіального органу в статусі спостерігача без права голосу	– реальний чи потенційний – постійний чи тимчасовий – конфлікт інтересів неможливо врегулювати шляхом усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті, обмеження її доступу до інформації, перегляду її повноважень та функцій, відсутні підстави для її переведення на іншу посаду! Працівник, який здійснюватиме зовнішній контроль, не може бути у підпорядкуванні особи, конфлікт інтересів якої врегульовується, а також стосовно якого останній може приймати рішення розпорядчого характеру, оскільки це зумовить виникнення у працівника, який здійснюватиме зовнішній контроль, виникнення конфлікту інтересів
5.	переведення особи на іншу посаду (частина 1 статті 34 Закону)	– реальний чи потенційний – постійний – конфлікт інтересів неможливо врегулювати шляхом усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті, обмеження її доступу до інформації, перегляду її повноважень та функцій, позбавлення приватного інтересу – наявна вакантна посада, яка за своїми характеристиками відповідає особистим та професійним якостям особи – наявна згода особи на переведення
6.	звільнення особи (частина 2 статті 34 Закону)	– реальний чи потенційний – постійний – конфлікт інтересів не може бути врегульований в інший спосіб, у тому числі через відсутність згоди особи на переведення або на позбавлення приватного інтересу

Застосування заходів врегулювання конфлікту інтересів можливе лише за наявності всіх перелічених умов (для конкретного заходу). Якщо будь-яка з умов відсутня, конкретний захід врегулювання конфлікту інтересів застосовувати не можна.

Можливість застосування того чи іншого способу врегулювання конфлікту інтересів залежить від характеру конфлікту інтересів.

Тривалість конфлікту інтересів

Конфлікт інтересів має постійний характер	Конфлікт інтересів має тимчасовий характер
– обмеження доступу особи до певної інформації, – перегляд обсягу службових повноважень особи – застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень – переведення особи на іншу посаду, – звільнення особи	– усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів – застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень

Будь-який захід врегулювання конфлікту інтересів застосовується виключно до особи, у якої виникає конфлікт інтересів (зазвичай такою особою є керівник). Такі заходи не можуть застосовуватися до інших осіб, спільна робота з якими зумовлює виникнення конфлікту інтересів, тобто підпорядкованих осіб.

У випадку, коли конфлікт інтересів виникає в особи, уповноваженої на виконання функцій держави та місцевого самоврядування (пункт 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції»), у зв’язку з підпорядкуванням їй близької особи (абзац 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання корупції»), при прийнятті рішення щодо обрання певного способу врегулювання конфлікту інтересів слід враховувати вимоги статті 27 Закону України «Про запобігання корупції».

3. Особливості застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняттям рішень

Зовнішній контроль є найбільш поширеним заходом зовнішнього врегулювання конфлікту інтересів і може бути застосований як при врегулюванні реального конфлікту інтересів, так і потенційного конфлікту інтересів.

Перед тим як застосовувати цей захід, насамперед слід визначитись, чи можна врегулювати конфлікт інтересів в інший спосіб, а саме:

– усунути особу від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті (якщо врегульовується реальний конфлікт інтересів),

– обмежити доступ до інформації (якщо врегульовується реальний конфлікт інтересів),

– переглянути службові повноваження (якщо врегульовується реальний та потенційний конфлікт інтересів).

Якщо в такі способи конфлікт інтересів не може бути врегульований, а також немає підстав для переведення особи на іншу посаду, зокрема через відсутність її згоди на це, застосовується зовнішній контроль.

Застосування зовнішнього контролю має відбуватись з дотриманням вимог статті 33 Закону України «Про запобігання корупції».

Так, у рішенні про застосування зовнішнього контролю (наприклад, у наказі), серед іншого, визначається:

1. Форма зовнішнього контролю.

Можливі форми зовнішнього контролю визначені в частині 2 статті 33 Закону України «Про запобігання корупції», але найпоширенішою його формою є перевірка працівником, визначеним керівником органу, підприємства, установи, організації, стану та результатів виконання особою завдання, вчинення нею дій, змісту рішень чи проектів рішень, що приймаються або розробляються особою з питань, пов’язаних із предметом конфлікту інтересів.

При застосуванні зовнішнього контролю перевірятись може зміст як проектів рішень (перевірка здійснюється до прийняття рішень відповідною особою), так і прийняте рішення (тобто перевірка здійснюється вже після прийняття рішення відповідною особою).

2. Особа, яка буде уповноважена на здійснення зовнішнього контролю (далі – уповноважена особа).

Закон не містить вимог до уповноваженої особи. Водночас уповноваженою особою не може бути особа, яка є підлеглою особи, конфлікт інтересів у якої врегульовується, або перебуває з нею в дружніх, сімейних, особистих стосунках. Недотримання цього правила зумовить виникнення нового конфлікту інтересів – у уповноваженої особи.

3. Обов’язки особи, у якої виник конфлікт інтересів, у зв’язку із застосуванням зовнішнього контролю.

До таких обов’язків може належати, зокрема, обов’язок надавати (надати) уповноваженій особі для перевірки:

– інформацію про дії, які планується вчинити з питань, пов’язаних із предметом конфлікту інтересів, не пізніше ніж, наприклад, два робочих дні до запланованої дати;

– інформацію про результати виконання завдань (завдання), які (яке) стосуються питань, пов’язаних із предметом конфлікту інтересів, не пізніше, наприклад, наступного робочого дня після виконання завдання;

– проекти рішень, які розробляються, погоджуються, приймаються особою та які стосуються питань, пов’язаних із предметом конфлікту інтересів, не пізніше, наприклад, наступного робочого дня, після підготовки, погодження проекту рішення;

– рішення, які приймаються особою та які стосуються питань, пов’язаних із предметом конфлікту інтересів, не пізніше, наприклад, наступного робочого дня, після прийняття відповідних рішень.

Це лише можливі варіанти визначення обов’язків особи, у якої конфлікт інтересів. Такі обов’язки можуть бути іншими. Питання про те, які саме визначити обов’язки для особи, у якої конфлікт інтересів, в кожному конкретному випадку вирішує керівник (особа, яка врегульовує конфлікт інтересів). Завдання керівника – визначити такі обов’язки особи (у якої конфлікт інтересів), виконання яких є необхідним для забезпечення належного здійснення уповноваженою особою зовнішнього контролю.

Суть такого засобу врегулювання конфлікту інтересів, як зовнішній контроль, полягає в тому, що особа вчиняє дії, приймає рішення з питання, у якому у неї є приватний інтерес, але вона це здійснює під зовнішнім контролем, що має усувати ризик (можливість) впливу приватного інтересу на її об’єктивність та неупередженість. Таким чином, конфлікт інтересів вважається врегульованим, а особа під час вчинення відповідних дій, прийняття відповідних рішень, не є такою, що діє в умовах реального конфлікту інтересів.

Можливі ситуації, коли особа, для якої встановлено обов’язок надати уповноваженій особі на перевірку проект рішення з питання, у якому наявний приватний інтерес, не робить цього, і приймає рішення без відповідної перевірки уповноваженої особи. В такому випадку рішення приймається поза межами зовнішнього контролю (з порушенням рішення про застосування зовнішнього контролю) і може бути визнано таким, що прийнято в умовах реального конфлікту інтересів.

6. ОБМЕЖЕННЯ ЩОДО ОДЕРЖАННЯ ПОДАРУНКІВ

Подарунок

Цивільний кодекс України	Закон України «Про запобігання корупції»
Дарунок – це рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, нерухомі речі, майнові права, які передаються обдаровуваному безоплатно у власність (статті 717, 718).	Подарунок – грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають/одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової (стаття 1).
– рухомі речі – гроші – цінні папери – нерухомі речі – майнові права	– грошові кошти – інше майно – переваги – пільги – послуги – нематеріальні активи

КАТЕГОРІЇ ПОДАРУНКІВ

Категорично забороняється вимагати, просити, одержувати подарунки (незалежно від їх вартості) для себе або близьких осіб від юридичних та фізичних осіб (частина 1 статті 23 Закону України «Про запобігання корупції»):

• – у зв’язку зі здійсненням діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави;
• – якщо особа, яка дарує (дарувальник), перебуває в підпорядкуванні особи.

Дозволено отримувати подарунки, які відповідають загальновизнаним уявленням про гостинність (частина 2 статті 23 Закону України «Про запобігання корупції»), якщо:

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлюється у Законі України про Державний бюджет України на відповідний рік. У Законі України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3028 гривень.

Відповідно до абзацу 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» близькими особами є:

• члени сім’ї;
• чоловік, дружина;
• батько, мати;
• вітчим, мачуха;
• син, дочка, пасинок, падчерка;
• рідний та двоюрідний брати, рідна та двоюрідна сестри;
• рідний брат та сестра дружини (чоловіка);
• племінник, племінниця;
• рідний дядько, рідна тітка;
• дід, баба, прадід, прабаба;
• внук, внучка, правнук, правнучка;
• зять, невістка;
• тесть, теща, свекор, свекруха;
• батько та мати дружини (чоловіка) сина (дочки);
• усиновлювач чи усиновлений;
• опікун чи піклувальник;
• особа, яка перебуває під опікою або піклуванням зазначеного суб’єкта.

Після отримання дозволеного подарунка особа зобов’язана не приймати рішень та не вчиняти дій на користь особи, від якої отримано такий подарунок.

Рішення, прийняте особою на користь особи, від якої вона чи її близькі особи отримали протягом останніх трьох років подарунок, вважається таким, що прийняте в умовах реального конфлікту інтересів. Такі рішення підлягають скасуванню (на такі рішення поширюються вимоги статті 67 Закону).

Порушення встановлених статтею 23 Закону України «Про запобігання корупції» обмежень щодо одержання подарунків тягне за собою адміністративну відповідальність згідно зі статтею 172⁵ Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Окремим видом подарунків є подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державним або комунальним підприємствам, установам чи організаціям. Такі подарунки є державною, комунальною власністю і передаються органу, підприємству, установі чи організації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2011 № 1195 затверджено Порядок передачі дарунків, одержаних як подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державним або комунальним установам чи організаціям.

Процедура передачі таких подарунків передбачає:

• складення акта приймання-передачі подарунку від особи, яка прийняла подарунок, до матеріально-відповідальної особи органу, установи, організації;
• оцінку вартості дарунку відповідною комісією в органі, установі, організації, членом якої в обов’язковому порядку має бути фахівець з оцінки майна;
• відображення операцій, пов’язаних з передачею дарунка органові, установі, організації в бухгалтерському обліку.

7. ОБМЕЖЕННЯ ЩОДО СУМІСНИЦТВА ТА СУМІЩЕННЯ З ІНШИМИ ВИДАМИ ДІЯЛЬНОСТІ

Військовим посадовим особам Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, курсантів вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, курсантів факультетів, кафедр та відділень військової підготовки), особовому складу штатних військово-лікарських комісій та державним службовцям заборонено:

1) займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України;

2) входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді)), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України, крім випадку, передбаченого абзацом першим частини другої цієї статті.

Особа, призначена на таку посаду, зобов’язана не пізніше 15 робочих днів з дня призначення на посаду здійснити дії, спрямовані на припинення підприємницької діяльності. У зазначений строк особі забороняється здійснювати підприємницьку діяльність та отримувати будь-які доходи (винагороду тощо) у зв’язку із здійсненням підприємницької діяльності.

Інша оплачувана діяльність

Формулювання «іншою оплачуваною діяльністю», вжите законодавцем у пункті 1 частини 1 статті 25 Закону України «Про запобігання корупції», означає, що для констатації порушення особою обмеження, встановленого цією нормою, необхідним є наявність всіх трьох компонентів. Тобто:

1. здійснення власне діяльності як такої (виконання певних робіт, надання послуг тощо), та/або зайняття посади, яка передбачає здійснення певної діяльності.
2. здійснення іншої, ніж основна, діяльності (виконання інших обов’язків, ніж обов’язки за посадою, яка відносить особу до суб’єктів, на яких поширюється таке обмеження). Не є «іншою» діяльністю в контексті статті 25 Закону виконання особою певної роботи, яка пов’язана із зайняттям нею посади, зазначеної в пункті 1 частини 1 статті 3 Закону;
3. оплатного характеру іншої діяльності (виконання робіт та/або надання послуг, які оплачуються або можуть бути оплачені в майбутньому).

Діяльність вважається оплачуваною за наявності хоча б однієї з таких умов:

• оплата (можливість оплати) за таку діяльність передбачається законодавством та/або статутом та/або іншими документами юридичної особи, у якій здійснюється відповідна діяльність, або у трудовому договорі (контракті), цивільно-правовому договорі (угоді);
• особа фактично отримала оплату за таку діяльність (роботу, послугу).

Положення пункту 1 частини 1 статті 25 Закону України «Про запобігання корупції» не містить заборони на отримання додаткового доходу як такого, не встановлює обмежень стосовно його джерел. Зокрема, Закон не містить заборони на отримання пасивного доходу – відсотків за банківськими вкладами, дивідендів, роялті, соціальних виплат, доходу внаслідок реалізації особою права розпорядження належним їй майном, в тому числі результатами інтелектуальної, творчої діяльності (наприклад, передання власного майна в оренду, продаж власно виробленої продукції, публічний показ, поширення власних аудіовізуальних творів тощо).

Водночас варто пам’ятати про необхідність дотримання обмежень щодо одержання подарунків (стаття 23 Закону).

Підприємницька діяльність

Підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (частина 1 статті 42 Господарського кодексу України).

Господарська діяльність – це діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. При цьому господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва – підприємцями (стаття 3 Господарського кодексу України).

Самозайнята особа – платник податку, який є ФОП або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності (підпункт 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Викладацька, наукова та творча діяльність, медична практика, інструкторська та суддівська практика зі спорту також можуть бути видами підприємницької діяльності. Якщо особа займається вищевказаними видами діяльності як ФОП, матиме місце порушення заборони, встановленої у п. 1 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про запобігання корупції».

Наприклад. Відкриття власного стоматологічного кабінету і надалі постійна робота у ньому свідчитимуть про порушення передбачених статтею 25 Закону обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, оскільки така робота здійснюється за ініціативою особи та на її власний ризик, організовується нею самостійно, й особа має на меті досягнення економічних і соціальних результатів. Водночас така особа отримує не тільки винагороду за оплату своєї праці, а й прибуток від діяльності створеного нею кабінету.

Чинним законодавством передбачена можливість створення та діяльності суб’єктів господарювання (підприємств), які діють на основі праці їх членів. Так, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян (частина 1 статті 1 Закону України «Про фермерське господарство»).

Підприємницька діяльність військовослужбовців

На військових посадових осіб, а також особовий склад штатних військово-лікарських комісій (підпункт «г» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції») поширюються встановлені статтею 25 Закону обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності.

Зокрема, таким особам забороняється займатися підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України (пункту 1 частини 1 статті 25 Закону України «Про запобігання корупції»).

Водночас за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, не припиняється державна реєстрація підприємницької діяльності фізичних осіб – підприємців. У разі непровадження ними підприємницької діяльності у період проведення мобілізації нарахування податків і зборів таким фізичним особам – підприємцям не здійснюється (частина 3 статті 39 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу”).

Вказане правило щодо неприпинення державної реєстрації підприємницької діяльності фізичних осіб – підприємців та використання у зазначеній нормі словосполучення «у разі непровадження ними підприємницької діяльності» свідчить про те, що закон передбачає (допускає) можливість зайняття вказаними військовослужбовцями, в тому числі військовими посадовими особами, підприємницькою діяльністю.

Враховуючи наведене, зайняття військовими посадовими особами підприємницькою діяльністю не порушуватиме вимоги статті 25 Закону України «Про запобігання корупції», оскільки є винятком («інше», передбачене законом), на який встановлена статтею 25 Закону заборона щодо зайняття підприємницькою діяльністю не поширюється за певних умов.

Отже, на військовослужбовців, які є суб’єктами, зазначеними у пункті 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», заборона займатись підприємницькою діяльністю не поширюється за сукупної наявності таких умов:

1. Виникла кризова ситуація, що загрожує національній безпеці, оголошено рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану.

2. Особа, призвана на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийнята на військову службу за контрактом.

3. До такого призову або прийняття на військову службу особа займалась підприємницькою діяльністю (була зареєстрована як ФОП).

4. Особа стала військовою посадовою особою внаслідок такого призову або прийняття на військову службу за контрактом.

Звертаємо увагу, що заборона займатись підприємницькою діяльністю поширюється на тих військовослужбовців, які до настання обставин, зазначених у  пунктах 1, 2, вже були суб’єктами, зазначеними у пункті 1 частини 1 статті 3 Закону, в тому числі військовими посадовими особами, та, відповідно, на них і раніше поширювалась заборона займатись підприємницькою діяльністю (тобто осіб, які мають дуальний статус).

Період, на який заборона не поширюється, – з моменту призову або прийняття на військову службу за контрактом до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Водночас після закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію заборона займатись підприємницькою діяльністю поширюватиметься на осіб, які залишаються бути суб’єктами, зазначеними у пункті 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», в тому числі військовими посадовими особами (залишаються на військовій службі).

Дозволені види оплачуваної діяльності

1. Викладацька діяльність

Викладацька діяльність – діяльність, яка спрямована на формування знань, інших компетентностей, світогляду, розвиток інтелектуальних і творчих здібностей, емоційно-вольових та/або фізичних якостей здобувачів освіти (лекція, семінар, тренінг, курси, майстер-клас, вебінар тощо), та яка провадиться педагогічним (науково-педагогічним) працівником, самозайнятою особою (крім осіб, яким така форма викладацької діяльності заборонена законом) або іншою фізичною особою на основі відповідного трудового або цивільно-правового договору (пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про освіту»).

Наукова і викладацька діяльність є видами інтелектуальної і творчої діяльності, що спрямовані на одержання, поширення, використання нових знань, фахових навичок, їх практичне застосування (пункт 3 Рішення Конституційного Суду України від 06.10.2010 № 21 – рп/2010).

До викладацької діяльності належить діяльність із такими ознаками:

• спрямована на формування знань, інших компетентностей, світогляду, розвиток інтелектуальних і творчих здібностей, емоційно-вольових та/або фізичних якостей здобувачів освіти;
• суб’єктом здійснення відповідної діяльності є педагогічний (науково-педагогічний) працівник, самозайнята особа (крім осіб, яким така форма викладацької діяльності заборонена законом) або інша фізична особа на основі відповідного трудового або цивільно-правового договору;
• правовою підставою здійснення такої діяльності є трудовий або цивільно-правовий договір (усний чи письмовий);
• суб’єкт, на якого спрямована відповідна діяльність, є здобувачем освіти в розумінні закону.

Враховуючи зміст наведеного визначення, а також закріплені у законодавстві різні види освіти (стаття 8 Закону України «Про освіту») та форми її здобуття (стаття 9 Закону України «Про освіту»), викладацьку діяльність можуть здійснювати не тільки заклади освіти (юридичні особи приватного чи публічного права та фізичні особи – підприємці) та їх педагогічні чи науково-педагогічні працівники, а й будь-яка фізична особа. При цьому така діяльність може здійснюватися, у тому числі, як репетиторство, читання лекцій, проведення тренінгів, семінарів тощо.

Викладацька діяльність не може здійснюватися на користь юридичних осіб, оскільки такі особи не є здобувачами освіти (пункт 8 частини 1 статті 1 Закону України «Про освіту»).

2. Наукова діяльність

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»:

наукова діяльність – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання нових знань та (або) пошук шляхів їх застосування, основними видами якої є фундаментальні та прикладні наукові дослідження;

фундаментальні наукові дослідження – теоретичні та експериментальні наукові дослідження, спрямовані на одержання нових знань про закономірності організації та розвитку природи, суспільства, людини, їх взаємозв’язків. Результатом фундаментальних наукових досліджень є гіпотези, теорії, нові методи пізнання, відкриття законів природи, невідомих раніше явищ і властивостей матерії, виявлення закономірностей розвитку суспільства тощо, які не орієнтовані на безпосереднє практичне використання у сфері економіки;

прикладні наукові дослідження – теоретичні та експериментальні наукові дослідження, спрямовані на одержання і використання нових знань для практичних цілей. Результатом прикладних наукових досліджень є нові знання, призначені для створення нових або вдосконалення наявних матеріалів, продуктів, пристроїв, методів, систем, технологій, конкретні пропозиції щодо виконання актуальних науково-технічних та суспільних завдань.

Результатом наукової діяльності є одержання якісно нових знань, у зв’язку з чим не може вважатися науковою діяльністю, наприклад, надання послуг технологічного консалтингу, оскільки результатом таких послуг є застосування вже наявних знань і досвіду однієї особи (консультанта) для вирішення завдань, що постають у діяльності іншої особи (замовника послуг).

Основним суб’єктом наукової і науково-технічної діяльності є вчений (стаття 5 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»).

Вченим є будь-яка фізична особа, яка, у тому числі, проводить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження (пункт 4 частина 1 статті 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність»).

Наукова діяльність вченого не обмежується діяльністю у наукових установах, закладах вищої освіти, наукових підрозділах установ, організацій, підприємств.

Науковою діяльністю однозначно є діяльність, час зайняття якою зараховується до стажу наукової роботи відповідно до статті 35 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність». В інших випадках науковою діяльністю можна вважати діяльність, зміст якої відповідає визначенням фундаментального та прикладного наукового дослідження.

3. Творча діяльність

Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової та технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (стаття 54 Конституції України).

Творча діяльність – діяльність із створення, інтерпретації та виконання творів (пункт 21 частина 1 статті 1 Закону України «Про культуру»).

Приблизний перелік творів як об’єктів авторського права наведено у частині 1 статті 6 Закону України «Про авторське право і суміжні права», зокрема це твори у сфері літератури, мистецтва, науки:

1) літературні твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо) у письмовій, електронній (цифровій) чи іншій формі;

2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

3) музичні твори з текстом і без тексту;

4) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, музично-світлові шоу, циркові вистави, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;

5) театральні постановки, сценічні переробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини і обробки нематеріальної культурної спадщини, придатні для сценічного показу;

6) аудіовізуальні твори;

7) тексти перекладів для озвучення (у тому числі дублювання), субтитрування аудіовізуальних творів іншими мовами;

8) твори образотворчого мистецтва;

9) фотографічні твори;

10) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, художня ковка, ювелірні вироби тощо;

11) твори архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва та ландшафтних утворень;

12) твори художнього дизайну;

13) похідні твори;

14) збірки творів, збірки обробок нематеріальної культурної спадщини, енциклопедії та антології, збірки звичайних даних, інші складені твори, за умови що вони є результатом творчої діяльності за добором або упорядкуванням змісту;

15) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, будівництва та інших сфер діяльності;

16) комп’ютерні програми;

17) бази даних (компіляції даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

18) інші твори.

Свобода творчості передбачає право провадити творчу діяльність як на професійній, так і на аматорській основі (стаття 7 Закону України «Про культуру»).

4. Медична практика

Термін «медична практика» використовується у законодавстві про охорону здоров’я.

Медична практика – це вид господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, який провадиться закладами охорони здоров’я та фізичними особами-підприємцями з метою надання медичної допомоги та медичного обслуговування на підставі ліцензії (ліцензійні умови провадження господарської діяльності з медичної практики затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 285).

Вказаний термін передбачений саме для застосування до господарської діяльності у відповідній сфері.

Водночас у контексті антикорупційного законодавства йдеться не про господарську чи підприємницьку діяльність зі здійснення медичної практики, а про можливість зайняття такою практикою в державних, комунальних чи приватних закладах охорони здоров’я та у ФОП (які здійснюють свою діяльність на підставі ліцензії).

5. Інструкторська та суддівська практика зі спорту

У законодавстві України відсутні визначення поняття «інструкторська та суддівська практика зі спорту». Проте зазначені види практики тісно пов’язані зі спортивно-тренувальною діяльністю.

Спортивні судді – це фізичні особи, які пройшли спеціальну підготовку та отримали відповідну кваліфікаційну категорію, та уповноважені забезпечувати дотримання правил спортивних змагань, положень (регламентів) про змагання, а також забезпечувати достовірність зафіксованих результатів (частина 1 статті 41 Закону України «Про фізичну культуру і спорт»).

Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників сфери фізичної культури і спорту, випуск 85 «Спортивна діяльність» затверджений наказом Міністерства молоді та спорту України від 28.10.2016 № 4080.

До фахівців у сфері фізичної культури та спорту належить суддя з виду спорту.

Основними завданнями та обов’язками судді з виду спорту визначено:

• участь у впровадженні системи взаємозв’язків, застосування і підтримка її відповідно до встановлених вимог і порядку, які забезпечують координацію внутрішньої управлінської діяльності між керівником федерації, президією, виконкомом, членами федерації, а також систему взаємовідносин керівника федерації з представниками інших організацій;
• організація роботи щодо виконання рішень керівних органів федерації, які стосуються завдань, визначених статутом, та інших питань, що не суперечать статутній діяльності федерації;
• доведення до відома всіх зацікавлених служб, сторонніх організацій та окремих осіб змісту протоколів та прийнятих рішень;
• обробка інформації, аналіз, ведення та зберігання поточних документів, протоколів засідань керівних органів федерації, постійних та тимчасових комітетів, інших документів федерації;
• забезпечення інформаційного зв’язку між федерацією та її членами, іншими організаціями;
• підготовка проєктів розпорядчої документації, адміністративної та іншої кореспонденції: запитів, звернень, відповідей на листи, повідомлень тощо;
• виконання протокольних записів на зустрічах, засіданнях, нарадах тощо;
• реєстрація звернень і заяв членів федерації, організація їх прийому (зустрічі) з керівником федерації;
• підвищення професійної кваліфікації згідно з вимогами законодавства.

Різновиди посад інструкторів, діяльність яких є спортивною:

• інструктор з фізкультури;
• інструктор-методист з альпінізму;
• інструктор-методист з виробничої гімнастики;
• інструктор-методист з туризму;
• інструктор-методист з фізичної культури та спорту;
• інструктор-методист спортивної школи;
• інструктор-методист тренажерного комплексу (залу);
• інструктор навчально-тренувального пункту;
• спортсмен-інструктор;
• спортсмен-інструктор збірної команди України тощо.

До обов’язків інструкторів зі спорту, як правило, належать:

• методичне забезпечення та організація навчально-тренувальної роботи, контроль за комплектуванням спортивних груп, змістом та результатами навчально-тренувальної роботи, робота з підвищення кваліфікації тренерів-викладачів, проведення відкритих навчально-тренувальних занять;
• статистичний облік та аналіз результатів роботи спортивної школи, відділення, груп;
• контроль за проведенням навчально-тренувальних занять, виконанням програм з видів спорту, навчальних планів, складення й додержання розкладу занять (Положення про дитячо-юнацьку спортивну школу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2008 № 993, Типові штатні нормативи дитячо-юнацьких спортивних шкіл, затверджені наказом Міністерства молоді та спорту України від 30.07.2013 № 37, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 09.08.2013 за № 1361/23893).

8. ЗМІСТ ОБМЕЖЕННЯ ЩОДО ВХОДЖЕННЯ ДО СКЛАДУ ПРАВЛІННЯ, ІНШИХ ВИКОНАВЧИХ ЧИ КОНТРОЛЬНИХ ОРГАНІВ, НАГЛЯДОВОЇ РАДИ ПІДПРИЄМСТВА АБО ОРГАНІЗАЦІЇ, ЩО МАЄ НА МЕТІ ОДЕРЖАННЯ ПРИБУТКУ

Військовим посадовим особам Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, курсантів вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, курсантів факультетів, кафедр та відділень військової підготовки), особовому складу штатних військово-лікарських комісій та державним службовцям заборонено входити до складу (якщо інше не передбачено Конституцією або законами України):

• правління;
• інших виконавчих чи контрольних органів;
• наглядової ради

підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді).

Особа, призначена (обрана) на посаду, зазначену в пункті 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», зобов’язана не пізніше 15 робочих днів з дня призначення (обрання) на посаду здійснити дії, спрямовані на припинення її повноважень у складі правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, якщо особа здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляє інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді).

У зазначений строк особі забороняється брати участь у діяльності та прийнятті рішень відповідними органами з дня призначення (обрання) на посаду та отримувати будь-які доходи (винагороду тощо) у зв’язку перебуванням у таких органах.

Особа вважатиметься такою, яка належним чином виконала вказані вимоги, якщо вона вчинила всі можливі дії, спрямовані на досягнення кінцевої мети – припинення її повноважень у відповідних органах, у спосіб, що передбачений законодавством та статутними документами підприємства або організації.

Наприклад, особу призначено на посаду державної служби, водночас вона є директором товариства з обмеженою відповідальністю, відповідно до статуту якого до виключної компетенції загальних зборів учасників належить обрання та звільнення директора.

На виконання абзацу 1 частини 2 статті 25 Закону вказана особа надіслала на адресу товариства з обмеженою відповідальністю заяву про звільнення та самостійно видала наказ про своє звільнення із займаної посади.

Разом з тим особливістю звільнення директора вказаного товариства, на відміну від іншого працівника, є те, що особа є керівником і звільняється не лише на підставі вимог Кодексу законів про працю України, а й з урахуванням вимог Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та статуту товариства з обмеженою відповідальністю, де звільнення директора – виключна компетенція загальних зборів учасників.

Так, загальні збори учасників скликаються, зокрема, з ініціативи виконавчого органу товариства, який зобов’язаний вчинити всі необхідні дії для скликання загальних зборів учасників у строк не пізніше 20 днів з дня отримання вимоги про проведення таких зборів (положення пункту 1 частини 1, частина 8 статті 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

Виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов’язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний (частини 2 – 5 статті 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

Таким чином, особа, яку призначено на посаду державної служби, на виконання вимог абзацу 1 частини 2 статті 25 Закону України «Про запобігання корупції» зобов’язана протягом 15 робочих днів з дня такого призначення вжити заходів щодо скликання в установленому порядку загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю із включенням до порядку денного питання про своє звільнення з посади директора товариства з обмеженою відповідальністю.

Сам факт надсилання на адресу товариства з обмеженою відповідальністю заяви про звільнення не свідчить про дотримання процедури скликання загальних зборів товариства та обізнаності учасників про необхідність їх проведення, а відсутність, власне, рішення загальних зборів учасників про звільнення директора ставить під сумнів законність видання особою наказу про своє звільнення із займаної посади.

Отже, особа порушила вимоги, встановлені в абзаці 1 частини 2 статті 25 Закону України «Про запобігання корупції», оскільки здійснення нею таких дій, як подання на адресу товариства з обмеженою відповідальністю заяви про звільнення та видання наказу про своє звільнення з посади директора, не забезпечує досягнення кінцевого результату – припинення її повноважень у складі виконавчого органу (припинення повноважень директора), та не відповідає вимогам Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» і статутним документам товариства.

Після спливу вказаного строку буде порушення заборони (крім винятків, визначених у статті 25 Закону України «Про запобігання корупції») за таких умов:

• особа належить до суб’єктів, визначених саме у пункту 1 частини 1 статті 3 Закону;
• особа входить до складу правління, іншого виконавчого чи контрольного органу, наглядової ради;
• юридична особа, до складу органу, управління якої входить особа, що має правовий статус підприємства або організації;
• така юридична особа має на меті одержання прибутку.

Відповідальність за порушення цієї заборони настає незалежно від того, чи вчиняла особа будь-які дії на посаді в органі управління, чи здійснювало таке підприємство / організація господарську діяльність та чи отримувало дохід, а також незалежно від отримання доходу особою від такої діяльності.

У пункті 2⁹ розділу ХІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про запобігання корупції» передбачено випадки, коли перебіг вказаного строку зупиняється на період дії воєнного стану.

Зупинення перебігу строку, визначеного частиною 2 статті 25 Закону України «Про запобігання корупції», у період дії воєнного стану передбачено виключно для осіб, які не мають можливості здійснити визначені дії у встановлений строк у зв’язку з:

• виконанням завдань в інтересах оборони України,
• безпосередньою участю у веденні воєнних (бойових) дій,
• виконанням інших завдань в інтересах національної безпеки і оборони.

Такі особи виконують обов’язки, передбачені частиною 2 статті 25 Закону, – протягом 15 робочих днів з дня припинення чи скасування воєнного стану.

Неможливість здійснення визначеного частини 2 статті 25 Закону обов’язку особою, яка виконує відповідні завдання в інтересах національної безпеки і оборони, має встановлюватись відповідно до конкретних обставин, у яких перебуває особа.

Наприклад, військова посадова особа, яка виконує завдання на лінії бойового зіткнення, не має можливості здійснити визначені дії у відповідний строк.

Водночас військова посадова особа, яка проходить військову службу у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, розташованому поза межами району проведення воєнних (бойових) дій, може виконати обов’язки, визначені у частині 2 статті 25 Закону, у встановлений строк.

Заборона щодо входження до складу правління,
інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради

Із системного аналізу положень Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, а також спеціальних законів, які регулюють правовий статус окремих видів господарських товариств, підприємств, організацій можна зробити висновок, що до системи органів управління підприємства/організації входять:

• вищий орган (загальні збори);
• виконавчий орган (колегіальний – правління або дирекція, одноособовий – директор);
• контролюючі/наглядові органи (наглядова рада, ревізійна комісія (ревізор).

Обмеження, передбачене у пункті 2 частини 1 статті 25 Закону, не стосується участі осіб у загальних зборах товариств.

Рішенням від 13.03.2012 № 6-рп/2012 Конституційний Суд України визнав неконституційним положення щодо заборони особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, брати участь у загальних зборах підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку, яке містилось у Законі України «Про засади запобігання і протидії корупції» (вказаний Закон втратив чинність).

Водночас відповідно до правової позиції Конституційного Суду України лише «будь-яка робота, яка здійснюється «на постійній основі», виключає її поєднання з певними посадами в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, які передбачають роботу на такій самій постійній основі, зокрема на посадах керівників органів виконавчої влади» (абзац 14 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 04.07.2002 № 14-рп/2002).

Управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів, а особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств) встановлюються ГК та законами про такі підприємства (частини 1, 10 статті 65 Господарського кодексу України).

Для з’ясування питання про те, які саме органи діють на конкретному підприємстві чи в організації, слід аналізувати положення спеціального законодавства, на підставі якого таке підприємство/організація діє, а також установчих документів відповідної юридичної особи.

Підприємства або організації, що мають на меті одержання прибутку

Юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, установлених законом (стаття 83 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями цивільного законодавства України (статті 83-85 Цивільного кодексу України) мета отримання прибутку є основним критерієм поділу юридичних осіб у формі товариств на підприємницькі та непідприємницькі.

ТОВАРИСТВА

підприємницькі	непідприємницькі (неприбуткові)
Діють з метою отримання прибутку (та його розподілу між учасниками).	Діють без мети отримання прибутку.
Можуть бути створені як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.	Мають одночасно відповідати вимогам, встановленим підпунктом 133.4.1 пункту 133.4 статті 133 Податкового кодексу України*

 *Вимоги до неприбуткового підприємства, установи та організації:

• повинна бути утворена та зареєстрована в порядку, визначеному законом, що регулює діяльність відповідної неприбуткової організації;
• установчі документи (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) містять заборону розподілу отриманих доходів (прибутків) або їх частини серед засновників (учасників у розумінні ЦК), членів такої організації, працівників (крім оплати їхньої праці, нарахування єдиного соціального внеску), членів органів управління та інших пов’язаних з ними осіб;
• установчі документи (або установчі документи організації вищого рівня, на підставі яких діє неприбуткова організація відповідно до закону) передбачають передачу активів одній або кільком неприбутковим організаціям відповідного виду, іншим юридичним особам, що здійснюють недержавне пенсійне забезпечення відповідно до закону (для недержавних пенсійних фондів), або зарахування до доходу бюджету в разі припинення юридичної особи (у результаті її ліквідації, злиття, поділу, приєднання або перетворення);
• повинна бути внесена контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій.

При вирішенні питання щодо неналежності юридичної особи до підприємств та організацій, що мають на меті одержання прибутку, слід враховувати:

• організаційно-правову форму, в якій юридична особа створена і діє;
• положення установчих документів такої юридичної особи, в яких згідно зі статтею 57 Господарського кодексу України мають зазначатися, зокрема: мета і предмет господарської діяльності, порядок розподілу прибутків та збитків.

Організаційно-правові форми (Державний класифікатор України «Класифікація організаційно-правових форм господарювання» ДК 002:2004, затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28.05.2004 № 97):

Підприємства	Господарські товариства
– фермерське господарство – приватне підприємство – колективне підприємство – державне підприємство – казенне підприємство – комунальне підприємство – дочірнє підприємство – іноземне підприємство – підприємство об’єднання громадян – підприємство споживчої кооперації – орендне підприємство – індивідуальне підприємство – сімейне підприємство – спільне підприємство	– акціонерне товариство – товариство з обмеженою відповідальністю – товариство з додатковою відповідальністю – повне товариство – командитне товариство – адвокатське об’єднання – адвокатське бюро

Утворення юридичної особи у формі виробничого кооперативу або одного з видів господарських товариств, вказаних у класифікаторі, незалежно від положень їх установчих документів, завжди вказуватиме на мету її діяльності – одержання прибутку та його подальший розподіл між учасниками.

Вимоги пункту 2 частини 1 статті 25 Закону України «Про запобігання корупції» не поширюються на випадки, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді).

Суб’єкти управління об’єктами державної власності здійснюють управління корпоративними правами держави в господарських товариствах, функції з управління якими вони здійснюють, та державними унітарними підприємствами шляхом призначення представників держави для участі у загальних зборах господарських товариств та шляхом призначення (обрання) представників держави і незалежних членів наглядових рад державних унітарних підприємств та господарських товариств, єдиним акціонером (учасником) яких є держава (частина 3 статті 11 Закону України «Про управління об’єктами державної власності»).

Процедуру їх призначення (обрання) встановлено Порядком визначення та затвердження кандидатур представників держави, які призначаються до наглядових рад державних унітарних підприємств, і тих, які беруть участь у загальних зборах та обираються до наглядових рад господарських товариств, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток) належать державі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 143.

9. ОБМЕЖЕННЯ ПІСЛЯ ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ, ПОВ’ЯЗАНОЇ З ВИКОНАННЯМ ФУНКЦІЙ ДЕРЖАВИ

У статті 26 Закону України «Про запобігання корупції» встановлено низку обмежень для військових посадових осіб Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, курсантів вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, курсантів факультетів, кафедр та відділень військової підготовки), особового складу штатних військово-лікарських комісій та державних службовців, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави.

Так, їм забороняється:

– розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах інформацію, яка стала їм відома у зв’язку з виконанням службових повноважень, крім випадків, встановлених законом;

– протягом року з дня припинення відповідної діяльності представляти інтереси будь-якої особи у справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган, підприємство, установа, організація, в якому (яких) вони працювали на момент припинення зазначеної діяльності.

Такі обмеження не поширюються на осіб, які переводяться до іншого державного органу або іншим чином змінюють місце роботи, продовжуючи водночас виконувати функції держави або місцевого самоврядування. Це випливає з формулювання «припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування» в абзаці 1 частини 1 статті 26 Закону України «Про запобігання корупції».

Представлення інтересів осіб

Заборонено протягом року з дня припинення відповідної діяльності представляти інтереси будь-якої особи у справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), у яких іншою стороною є орган, підприємство, установа, організація, в якому (яких) вони працювали на момент припинення такої діяльності (пункт 2 частини 1 статті 26 Закону України «Про запобігання корупції»).

Під поняттям «орган, у якому працювала особа» слід розуміти державний орган як суб’єкта владних повноважень.

Так, якщо особа проходила військову службу у військовій частині Збройних Сил України, вказана заборона поширюється на представництво інтересів осіб у справах, у яких іншою стороною є Міністерство оборони України як центральні органи виконавчої влади або будь-який орган військового управління чи військова частина Збройних Сил України чи інші формування, установи, організації, системи Міністерства оборони України.

Розголошення/використання інформації

Заборонено безстроково розголошувати або використовувати в інший спосіб у своїх інтересах інформацію, яка стала відома особі у зв’язку з виконанням своїх службових повноважень, крім випадків, установлених законом (пункт 3 частини 1 статті 26 Закону України «Про запобігання корупції»).

10. ОБМЕЖЕННЯ СПІЛЬНОЇ СЛУЖБИ (РОБОТИ) БЛИЗЬКИХ ОСІБ

Військові посадові особи Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, курсантів вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, курсантів факультетів, кафедр та відділень військової підготовки), особовий склад штатних військово-лікарських комісій та державні службовці, не можуть:

• мати у прямому підпорядкування близьких їм осіб;
• бути прямо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам (частина 1 статті 27 Закону України «Про запобігання корупції»).

Пряме підпорядкування – це відносини прямої організаційної або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень тощо, контролю за їх виконанням (ст. 1 Закону).

Близькі особи – члени сім’ї суб’єкта, а також чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний та двоюрідний брати, рідна та двоюрідна сестри, рідний брат та сестра дружини (чоловіка), племінник, племінниця, рідний дядько, рідна тітка, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, батько та мати дружини (чоловіка) сина (дочки), усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням зазначеного суб’єкта (стаття 1 Закону України «Про запобігання корупції»).

Особи, які претендують на зайняття посад, зазначених у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, зобов’язані повідомити керівництво органу (військової частини), на посаду в якому вони претендують, про проходячих військову службу (працюючих) у цьому органі близьких їм осіб (частина 1 статті 27 Закону України «Про запобігання корупції»).

Таке повідомлення здійснюється стосовно всіх близьких осіб, які проходять військову службу (працюють) в органі, незалежно від того, яку посаду вони обіймають, та чи призведе таке призначення до утворення відносин прямого підпорядкування між близькими особами.

У повідомленні необхідно зазначати також про близьких осіб, які проходять військову службу (працюють) в органі (військовій частині) вищого (нижчого) рівня до органу, в який призначається особа, оскільки поняття «пряме підпорядкування» охоплює повноваження щодо прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень (у тому числі участь у вирішенні таких питань) тощо.

Порядок і строки дій у разі виникнення обставин прямого підпорядкування між близькими особами:

• – у 15-денний строк близькі особи вживають заходів щодо усунення таких обставин;
• – якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи або близькі їм особи в місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає пряме підпорядкування;
• – у разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває у підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.

При усуненні обставин прямого підпорядкування близьких осіб переведення може бути застосоване як до особи, яка перебуває у прямому підпорядкуванні, так і до особи, у якої в прямому підпорядкуванні перебуває близька особа. Натомість, у разі неможливості переведення, звільненню підлягає саме особа, яка перебуває в підпорядкуванні.

Алгоритм дій осіб, на яких одночасно поширюються вимоги щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів та обмеження щодо спільної роботи близьких осіб

На військових посадових осіб Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, курсантів вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, курсантів факультетів, кафедр та відділень військової підготовки), особовий склад штатних військово-лікарських комісій та державних службовців поширюються обмеження спільної роботи близьких осіб. Крім того, робота у підпорядкуванні близької особи є обставиною, за якої виникає потенційний конфлікт інтересів.

У вказаній ситуації особа, в підпорядкуванні якої працює близька особа, зобов’язана одночасно дотримуватись вимог статті 27 Закону України «Про запобігання корупції» щодо вжиття заходів з усунення обставин прямого підпорядкування та вимог статті 28 Закону України «Про запобігання корупції» щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів.

При цьому слід враховувати, що час для виконання вимог статті 28 Закону України «Про запобігання корупції» є більш обмеженим (повідомлення про конфлікт інтересів здійснюється не пізніше наступного робочого дня з моменту виявлення, а врегулювання конфлікту інтересів – протягом 2-х робочих днів з дня отримання повідомлення), ніж час для усунення обставин прямого підпорядкування близьких осіб (до 1 місяця з моменту виникнення обставин).

На відміну від положень статті 27 Закону України «Про запобігання корупції», які містять імперативну заборону щодо спільної роботи близьких осіб, стаття 28 допускає роботу близької особи у підпорядкуванні за умови врегулювання конфлікту інтересів.

Отже, для виконання вимог обох статей особа, у якої в підпорядкуванні проходить військову службу (працює) близька особа, не пізніше наступного дня з моменту виникнення конфлікту інтересів має повідомити про це свого безпосереднього керівника або особу, уповноважену на її звільнення/ініціювання звільнення, а керівник/особа, уповноважена протягом 2-х днів після такого повідомлення – вжити заходів щодо його врегулювання. Таким чином, вимоги статті 28 Закону буде виконано.

Якщо як захід врегулювання конфлікту інтересів буде обрано перегляд службових повноважень, переведення особи на іншу посаду або звільнення, надалі буде відсутня потреба в застосуванні передбачених статтею 27 Закону механізмів усунення відносин прямого підпорядкування, оскільки такі заходи врегулювання конфлікту інтересів усувають відносини прямого підпорядкування.

Якщо буде застосовано такий захід врегулювання конфлікту інтересів, як зовнішній контроль, виконання вимог статті 27 Закону має продовжуватися.

11. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ВИМОГ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ ТА ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТУ ІНТЕРЕСІВ ТА ОБМЕЖЕНЬ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ

За порушення вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів та інших обмежень щодо запобігання корупції особа може бути притягнута, зокрема, до адміністративної та дисциплінарної відповідальності.

Кримінальна відповідальність

В окремих випадках вчинення дій та/або прийняття рішень в умовах конфлікту інтересів може містити ознаки складу одного з корупційних кримінальних правопорушень, перелік яких наведено у примітці до статті 45 Кримінального кодексу України.

Ознаки конфлікту інтересів у складі кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 364 Кримінального кодексу України:

• – використання влади та службового становища всупереч інтересам служби (в об’єктивній стороні складу);
• – мета одержання неправомірної вигоди (у суб’єктивній стороні складу).

Адміністративна відповідальність

Відповідно до норм статті 15 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП) військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти під час проходження зборів несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами, однак за вчинення правопорушень, пов’язаних з корупцією, зазначені особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Адміністративна відповідальність передбачена за:

Порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (ст. 172⁴ Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП)

• за порушення особою встановлених законом обмежень щодо зайняття іншою оплачуваною діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної та суддівської практики, інструкторської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, – штраф від 5100 до 8500 гривень з конфіскацією отриманого доходу від підприємницької діяльності чи винагороди від роботи за сумісництвом (частина 1 статті 172⁴ КУпАП);
• за порушення особою встановлених законом обмежень щодо входження до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особа здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляє інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), – штраф від 5100 до 8500 гривень з конфіскацією отриманого доходу від такої діяльності (частина 2 статті 172⁴ КУпАП);
• за будь-яку із вищевказаних дій, вчинену особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, – штраф від 8500 до 13600 гривень з конфіскацією отриманого доходу чи винагороди та з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на один рік (частина 3 статті 172⁴ КУпАП).

Порушення обмежень щодо одержання подарунків (ст. 172⁵ Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП)

• за порушення встановлених законом обмежень щодо одержання подарунків – штраф від 1700 до 3400 гривень із конфіскацією такого подарунка (частина 1 статті 172⁵ КУпАП);
• за таку саму дію, вчинену особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за таке ж порушення, – штраф від 3400 до 6800 гривень із конфіскацією такого дарунка (пожертви) та з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на один рік (частина 2 статті 172⁵ КУпАП).

Порушення окремих вимог щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів (ст. 172⁷ Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП)

• за неповідомлення особою у встановлених законом випадках та порядку про наявність у неї реального конфлікту інтересів, – штраф від 1700 до 3400 гривень (частина 1 статті 172⁷ КУпАП);
• вчинення дій чи прийняття рішень в умовах реального конфлікту інтересів, – штраф від 3400 до 6800 гривень (частина 2 статті 172⁷ КУпАП);
• будь-яка із вищевказаних дій, вчинена особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, – штраф від 6800 до 13600 гривень з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на один рік (частина 3 статті 172⁷ КУпАП).

Особа, щодо якої складено протокол про адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, може бути відсторонена від виконання службових повноважень за рішенням керівника органу (установи, підприємства, організації), в якому вона працює, до закінчення розгляду справи судом (частина 5 статті 65¹ Закону).

У разі закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, у зв’язку з відсутністю події або складу адміністративного правопорушення особі, відстороненій від виконання службових повноважень, відшкодовується середній заробіток за час вимушеного прогулу, зумовленого таким відстороненням.

Дисциплінарна відповідальність

Дисциплінарна відповідальність передбачена за:

• – неповідомлення особою безпосереднього керівника про наявність у неї потенційного конфлікту інтересів;
• – невжиття керівником заходів щодо врегулювання конфлікту інтересів у підлеглого;
• – непередачу в управління корпоративних прав чи порушення особою строків такої передачі, неповідомлення чи порушення строку повідомлення Національного агентства з питань запобігання корупції про таку передачу в управління підприємств та корпоративних прав, ненадання до Національного агентства нотаріально завіреної копії договору про таку передачу.

Службове розслідування

Службове розслідування проводиться (частини 3 статті 65¹ Закону України «Про запобігання корупції»):

• – для виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення або невиконання вимог Закону в інший спосіб;
• – за поданням спеціально уповноваженого суб’єкта у сфері протидії корупції або приписом Національного агентства з питань запобігання корупції;
• – за рішенням керівника органу, військової частини, підприємства, установи, організації, де проходить військову службу (пропрацює) особа, яка вчинила таке правопорушення;
• – у порядку, визначеному Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608.

Додатково дивіться Роз’яснення від 02.06.2022 № 9 «Щодо внесення спеціально уповноваженими суб’єктами у сфері протидії корупції подань про проведення службового розслідування з метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення».

Нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог Закону України «Про запобігання корупції», підлягають скасуванню або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою будь-якої зацікавленої особи, а також прокурора, органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Правочин, укладений внаслідок порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції», може бути визнаний судом недійсним.

ДОДАТКИ

Додаток 1: Рекомендована форма повідомлення безпосереднього керівника про реальний/потенційний конфлікт інтересів  

Додаток 2: Рекомендована форма повідомлення Національного агентства з питань запобігання корупції про наявність реального/потенційного конфлікту інтересів (якщо особа перебуває на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника)  

Додаток 3: Рекомендована форма повідомлення Національного агентства з питань запобігання корупції про передачу в управління підприємств та/або корпоративних прав  

Додаток 4: Рекомендована форма звернення до Національного агентства з питань запобігання корупції з метою отримання роз’яснення у разі існування у особи сумнівів щодо наявності/відсутності у неї реального/потенційного конфлікту інтересів (на підставі частини 5 статті 28 Закону України «Про запобігання корупції»)