Бої на Дебальцівському плацдармі були одними з найбільших на Донбасі. У ньому брали участь тисячі людей, сотні одиниць техніки й артилерії. Найгостріша фаза тривала майже місяць – з 25 січня до 18 лютого 2015 року й включала в себе, як масовані артилерійські обстріли так і перестрілки на малих відстанях зі стрілецької зброї, вуличні й танкові бої. Активізації загостренню ситуації передував переговорний процес, який завершився 12 лютого підписанням «Мінських домовленостей». Після відходу сил АТО з Дебальцевого і його околиць на Донбасі настало якщо не перемир’я, то принаймні відчутне зниження активності бойових дій (бої в Мар’їнці чи Широкиному за своїми масштабами все ж значно поступалися подіям лютого 2015), а лінія фронту майже не змінювалася. За даними Міноборони, у другій половині січня 2015 російські окупанти (кадрові підрозділи РФ) кинули всі свої сили на розширення окупованих територій.

Безпосереднім учасником тих подій, був військовослужбовець зі складу Командування Сил логістики ЗС України лейтенант Сергій Безкоровайний, який тоді воював  у складі 92 окремої механізованої бригади.

– На початку 2015 року потрапив у зведений гранатометний взвод. Спочатку думали, що відправляють на Луганський напрямок, але ні. Взагалі, нам не казали, куди ми їдемо, можливо, щоб ніхто по мобільному не обмовився, – згадує Сергій. – Після кількох діб маршу із зупинками наша колона дісталась на ВОП “Валєра”.

Перші дні, пригадує Сергій, минули, на диво, без обстрілів, так що хлопцям вдалось спокійно оглянути свої позиції, підготуватись. А згодом почалось… Танки, артилерія, міномети – ворог не давав спокою майже цілодобово. 25 січня 2015 року у бою за висоту 307,5, ВОП “Валєра”, поблизу села Санжарівка, збройні формування РФ тричі штурмували позиції українських військових, а 28 січня – спільними зусиллями підрозділів Збройних Сил України та добровольчих батальйонів вперше у відкритому бою була розбита російська приватна військова компанія “Вагнер”.

– Відстрілювались із АГСів, РПГ, боєприпасів було вдосталь. Виконували накази командира й просто допомагали один одному. Бувало, бій тривав так довго, що ми не помічали, як минав день. Також снайпер “кошмарив”, працював професіонал, – розповідає Сергій Безкоровайний. – Одного дня ми з хлопцями укріплювали край позиції. Якась доля секунди, свист, вибух – і от я вже лежу в бліндажі. Виявилось, що зовсім поруч розірвалася міна. Врятували порожні ящики з-під боєприпасів, які стояли поряд. Мене контузило, товариш дістав осколкове поранення, того ж вечора нас евакуювали на МТЛБ до села Луганське.

З огляду шести років, після тих запеклих боїв, офіцер стверджує, що саме підтримка бойових побратимів допомагала під час виконання бойових завдань.

– Бойове братерство, рівноправ’я у виконанні завдань – від офіцера до рядового контрактника – запорука успіху, саме так має бути у здоровому колективі однодумців, – стверджує Сергій.

Сьогодні, він вшанував хвилиною мовчання полеглих побратимів біля меморіального комплексу “Струна пам’яті”, що у місті Миколаєві.

Служба зв’язків з громадськістю КСЛ ЗС України