Депортація кримських татар розпочалася 18 травня 1944 року о 3 годині ранку й тривала до початку червня (перша і найбільша хвиля закінчилася 20 травня).
Рівно 80 років тому, на світанку, в будинки кримських татар увірвалися солдати та оперативники НКВС. У той час як чоловіки були на фронті, переважно жінок, дітей та літніх людей насильно змусили покинути власні домівки, лишивши на збори лічені хвилини. Жорстоко, без жодних пояснень кримських татар загнали у товарні вагони, щоб відвезти їх за тисячі кілометрів від Батьківщини. Цей жах 80 років тому перетворився на реальність для представників корінного народу України. Ці події стали історією, яку ми не маємо права забути.
Ярмо «спецпереселенців», надане кримським татарам на території тогочасної Узбецької РСР та на Уралі, куди й була здійснена депортація, передбачало постійний нагляд репресивних радянських структур і примусову фізичну працю. Це супроводжувалося голодом і численними хворобами, спричиненими нелюдськими умовами перебування і відсутністю одягу та взуття. За офіційними даними НКВС лише за перші півтора року депортації загинуло майже 30 000 кримських татар, проте, число, підраховане Національним рухом кримськотатарського народу, є значно більшим.
Ешелонам російського імперіалізму було замало вивезти людей. Радянська система була спрагла до розкрадання, руйнування і тотального викорчовування культурного коду, сплетеного корінним етносом. СРСР боровся не лише з людьми, а й з бібліотеками, культурними цінностями - усім, що є доказом і носієм інформації та культури. На дрібноту не розмінювалися. Стояло завдання знищити народ. Якому була уготована доля вижити, повернутися і знову зіткнутися із окупацією.
237 колективів художньої самодіяльності, 24 музеї, 861 школа, 1063 бібліотеки, увесь книжковий фонд кримськотатарською мовою та сотні унікальних рукописів були ліквідовані радянською владою одразу після примусового виселення. Окупанти змінювали назви вулиць, селищ, міст і річок, штучно позбавляючи простір згадок про правдиву історію регіону. Повністю стираючи будь-які сліди кримських татар в Криму.
Час минав, а знущання погіршувалися, ба більше — замовчувалися. І сьогодні РФ продовжує заперечувати вчинений акт геноциду та не бере відповідальності за сталінські репресії та депортацію.
Майоріння блакитного прапора з тамгою 25 років допікало російській владі, а вже 2014 рік показав справжнє обличчя країни-окупантки, для якої визнання провини виявилося лише відтягуванням часу для розроблення нового плану асиміляції народу. Традиція репресій, запроваджена НКВС, бережно успадкована російськими силовими структурами та нещадно втілюється у порушеннях прав людини й нині. Руйнування культурних пам’яток корінного народу України, політичні переслідування, арешти кримських татар, незгодних з окупацією Кримського півострова, обшуки їхніх будинків у пошуках «націоналізму», незаконна мобілізація до лав російської армії є складовими злочину проти людяності, скоєному Росією.
Українська держава та народ висловлює співчуття та надає незмінну підтримку, закликаючи світ доєднатися до визнання злочину депортації геноцидом кримськотатарського народу, що вже засвідчили на офіційному рівні Латвія, Литва і Канада. Зробити усе необхідне для кримських татар, аби їхні права, мова, культура і традиції були збережені є обов’язком України. Наша небайдужість, єдність і незламність, наша історична пам’ять є міцною основою для якнайшвидшого звільнення Криму від агресора.
Світла пам’ять десяткам тисяч невинним жертвам кримськотатарського народу, які загинули унаслідок депортації 1944 року!
80 років тому відбувся цинічний геноцид корінного населення Криму. Типова тактика завойовника: викинути з хат власників, заселитися і проголосити себе господарем. Це сповна зрозуміє лише той, хто пройшов крізь таке. І все це в дусі російсько-радянської практики знищення неугодних. Так робили царі, генсеки, зараз це робить черговий мешканець кремля. При чому мова тут не лише про фізичне знищення народу.
Метроном пам'яті... Цок-цок. Тук-тук... Так - одного за одним, а частіше партіями по кілька сотень і тисяч людей - російські окупанти знищували корінний кримський народ киримли, щоб оголосити Крим своїм.
Так само російські окупанти знищували корінний український народ, розстрілюючи і вбиваючи голодом, вивозячи українців до Сибіру, щоб оголосити, що "Украины никогда не было" та "укрАинский язык придумал ленин".
Сьогодні кати сотень народів, непокарані вбивці мільйонів людей знов вчиняють акт геноциду проти українського та кримськотатарського народів.
Але ми - пам'ятаємо. Киримли, які знову не можуть повернутися додому, в СВІЙ Крим, теж пам'ятають.
Депортація кримських татар, розпочата 18 травня 1944 року, – один з найбільших злочинів комуністичного радянського режиму, вчинених ним під час Другої світової війни зокрема, й під час ХХ століття загалом. Понад 20 років в СРСР повністю заперечувався злочинний характер цих дій.
Плани з депортації кримських татар керівництво СРСР розробляло вже з самого початку вигнання нацистських окупантів із Криму. На шостий день Кримської наступальної операції, 13 квітня 1944 року був підписаний спільний наказ наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії та наркома держбезпеки СРСР Всеволода Меркулова “Про заходи щодо очищення території Кримської АРСР від антирадянських елементів”. Мова йшла насамперед про кримських татар, звинувачених у зраді Батьківщини та “пособництві на користь німецьких окупантів”. Для виконання завдання до Криму прибули 5 тисяч оперативних працівників НКВС і НКДБ СРСР, до таємної операції також залучили 20 тисяч бійців та офіцерів внутрішніх військ НКВС.
У Постанові Державного комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 року про виселення кримських татар брехливо й підступно зазначалося: депортацію проводять тому, що в період війни багато кримських татар зрадили Батьківщину, дезертирували з частин Червоної Армії та переходили на бік противника.
Варто нагадати, що насправді найбільше дезертирів та зрадників було саме серед росіян: на боці Німеччини їх воювало понад 400 тисяч. Однак російський народ, на відміну від кримських татар, не зазнав масових примусових виселень.
Ухвалюючи рішення про депортацію цілого народу, не бралося до уваги, що до складу Червоної Армії напередодні німецько-радянської війни призвали понад 5 тисяч кримських татар, а у період 1941–1945 років – ще близько 16 тисяч.
Щонайменше п’ятеро з них були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, двоє стали повними кавалерами ордена Слави і прирівнювалися до Героїв Радянського Союзу, а видатний льотчик-ас Амет-Хан Султан, який особисто збив 30 німецьких літаків (один із них – повітряним тараном), став двічі Героєм Радянського Союзу. За різними даними, від 17 до 25 тисяч кримських татар були учасниками партизанського і підпільного рухів.
Вкрай цинічно вчинив сталінський режим з кримськими татарами, що воювали в частинах Червоної Армії. Після демобілізації їх було піддано депортації. Так, одразу після перемоги над нацистською Німеччиною, у травні 1945 року з дієвих частин Червоної Армії було депортовано кілька тисяч кримських татар. Ця доля спіткала навіть найбільш заслужених воїнів – Героїв Радянського Союзу: так, старшину Узеїра Абдураманова виселили до Узбекистану, а старшину Сейтнафе Сейтвелієва – до Таджикистану. Траплялися винятки, коли окремих офіцерів не депортували (наприклад, льотчики Амет-Хан Султан і Емір Усеїн Чалбаш), проте їм заборонили жити в Криму. Усього до місць депортації було заслано майже 9 тисяч кримських татар – ветеранів війни, з них понад 500 офіцерів.
Депортації було піддано навіть тих кримських татар, які евакуювалися з Криму ще до приходу німецьких військ у 1941 році і встигли повернутися з евакуації за квітень-травень 1944 року – попри те, що вони ніколи не жили в окупації і не могли брати участь в колабораційних формуваннях. Також було депортовано всіх керівників та працівників Кримського обкому ВКП(б) і уряду Кримської Автономної РСР. Це було пояснено тим, що на новому місці все одно потрібні керівні працівники.
Операція з депортації почалася рано вранці 18 травня 1944 року і закінчилася о 16-й годині 20 травня. Депортованим давали від кількох хвилин до півгодини на збори, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелони з ними відправляли до місць заслання. За спогадами очевидців, тих, хто чинив опір або не міг іти, часто розстрілювали на місці.
Дорогою вигнанців годували рідко, а у деяких ешелонах вони отримали їжу вперше і востаннє на другому тижні шляху. Померлих ховали нашвидкуруч поруч із залізничними коліями, або просто викидали з вагонів.
У телеграмі НКВС на ім’я Йосипа Сталіна йшлося про те, що було виселено 183 155 осіб (без урахування військових Червоної Армії, яких відправили на спецпоселення після демобілізації 1945 року).
За офіційними даними, в дорозі загинула 191 людина. Більшу частину було виселено до Узбекистану та прилеглі райони Казахстану і Таджикистану, невеликі групи було відправлено в Марійську АРСР (нині республіка Марій Ел у російській федерації), в Костромську область росії. Значну частину кримських татар передали “для трудового використання” на шахтах, заводах і будівництвах, де більшість з них не мали елементарних умов для життя і праці.
Справжні людські втрати під час перевезення кримських татар на схід могли бути набагато більшими. До 45 тисяч переселенців померли в місцях заслання від голоду і хвороб протягом перших двох років. Аж до 1956 року кримські татари мали статус спецпереселенців, що означав різні обмеження в правах, зокрема заборону на самовільний (без письмового дозволу спецкомендатури) перетин кордону спецпоселення і кримінальне покарання за його порушення.
Після депортації у Криму перейменували всі (за винятком Бахчисарая, Джанкоя, Ішуні, Саків і Судака) населені пункти, назви яких мали кримськотатарське походження.
На відміну від деяких інших депортованих народів, що повернулися на батьківщину під час хрущовської “відлиги”, кримських татар позбавили цього права надовго. 23 червня 1978 року на знак протесту проти дискримінації кримських татар здійснив акт самоспалення Муса Мамут.
Його похорон перетворився на велелюдний протест проти політики комуністичного режиму. Про вчинок дізналися у світі. 685 кримських татар підписали звернення до Президії Верховної Ради СРСР із вимогою скасувати усі обмеження щодо кримськотатарського народу. Дисидент Мустафа Джемілєв написав звернення до світової громадськості, Решат Джемілєв – до короля Саудівської Аравії та до всесвітньо відомого боксера Мухаммеда Алі.
Однак, лише 14 листопада 1989 року, на хвилі процесів горбачовської Перебудови, Верховна Рада СРСР прийняла декларацію, в якій засудила депортацію кримських татар, визнала її незаконною і злочинною. Почалося масове повернення кримських татар на Батьківщину. Нині у Криму їх щонайменше 230–250 тисяч, а це становить понад 10 % населення півострова.
У наш час російська окупаційна влада продовжує репресивну політику щодо кримських татар. Тимчасова окупація Криму російською федерацією у березні 2014 році актуалізувала проблему боротьби кримських татар за свої права.
Протягом 2014 року понад 150 кримських татар були піддані “вибірковому правосуддю”, 21 зник без відома або був убитий. 2016 року Меджліс кримськотатарського народу був безпідставно визнаний екстремістською організацією. Його діяльність заборонили на території Криму та росії. Незважаючи на те, що Міжнародний суд ООН у Гаазі 19 квітня 2017 року зобов’язав росію утриматися від обмежень кримських татар у представництві своїх інтересів та відновити Меджліс, керівництво росії під різними приводами не виконує це рішення.
В таких умовах як вшанування на загальнодержавному рівні пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу, так і демонстрація солідарності в боротьбі за відновлення їхніх прав набуває важливого українського та міжнародного значення.
Україна з часу проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації. 20 березня 2014 р. Верховна Рада України прийняла Постанову № 1140-18 «Про… гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української Держави», якою визнала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення в складі України.
Кримськотатарський народ подарував світу не тільки видатних воїнів, таких як військовий льотчик-ас Амет-Хан Султан. Але й видатних інтелектуалів, як Ісмаїл Гаспринський. Лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв є живим символом незламності і самовідданого служіння своєму народові.
Духовні нащадки сталіна в кремлі сьогодні знову намагаються знищити все, що пов‘язане з корінним народом. Вони спотворюють палац у Бахчисараї та лякаються блакитного прапору з тамгою. Вони кидають за ґрати невинних людей.
Обов’язок України – зробити усе необхідне для кримськотатарського народу, аби їхні права, культура, мова і традиції були збережені.
Право кримських татар вільно жити на своїй землі буде відновлено - інакшого не дано. Ми не припинемо боротьбу допоки не повернемо з-під російського гніту український півострів Крим.
Корисні посилання:
художній фільм “Хайтарма”, режисер Ахтем Сеітаблаєв - https://www.youtube.com/watch?v=S3xE_nq7iAw
Прикметник кримськотатарський та споріднені з ним пишуться виключно разом, а не через дефіс. Це правильно з граматичної точки зору та історично коректно. Самоназва кримськотатарського народу – киримли або кримли, що може бути адекватно перекладено як кримці. Не слід плутати це поняття з терміном кримчани, що означає всіх жителів Криму безвідносно до національності, та кримчаки – назвою окремого етносу, корінного народу України.
Уживати поняття татари на означення саме кримських татар науково некоректно. Це приблизно те саме, що замість українці казати східні слов’яни.
День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу - день пам'яті в Україні, що відзначається щорічно 18 травня, у річницю депортації кримськотатарського народу 1944 року. Започаткований 12 листопада 2015 року постановою Верховна Рада України (tiny.cc/w8fapz). Тією ж постановою ВРУ депортація з Криму кримських татар визнана геноцидом кримськотатарського народу.
"...ПОСТАНОВА Верховної Ради України "Про визнання геноциду кримськотатарського народу" - керуючись положеннями Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, вшановуючи пам’ять жертв депортації кримськотатарського народу 1944 року,
висловлюючи підтримку кримськотатарському народові, засуджуючи політику тоталітарного режиму щодо утисків кримськотатарського народу, постановляє:
1. Визнати депортацію з Криму кримських татар у 1944 році геноцидом кримськотатарського народу.
2. Установити в Україні 18 травня Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.
3. Верховна Рада України заявляє, що системний тиск на кримськотатарський народ, репресії громадян України за національною ознакою, організація етнічно і політично вмотивованих переслідувань кримських татар, їхніх органів, таких як Меджліс кримськотатарського народу та Курултай кримськотатарського народу, на тимчасово окупованій території України з боку державних органів російської федерації, починаючи з дати початку тимчасової окупації, є свідомою політикою етноциду кримськотатарського народу."
День боротьби за права кримськотатарського народу — день пам'яті в Україні, що відзначається щорічно 18 травня, у річницю депортації кримськотатарського народу 1944 року. Започаткований 16 травня 2014 року указом виконувача обов'язків Президента України Олександра Турчинова, напередодні 70-ї річниці виселення кримських татар з Криму.
"Указ Президента України № 472/2014 "Про День боротьби за права кримськотатарського народу" (tiny.cc/vhgapz)
Ураховуючи, що через сімдесят років після депортації внаслідок дій тоталітарного режиму колишнього СРСР кримськотатарський народ постає перед загрозою дискримінації на рідній землі, з метою підтримки боротьби громадян України - кримських татар за реалізацію своїх прав як представників корінного народу, відповідно до статті 112 Конституції України постановляю:
1. Установити в Україні День боротьби за права кримськотатарського народу, який відзначати щороку 18 травня."
#НІКОЛИ_ЗНОВУ! Ölgenlerniñ ruhuna El Fatiha!
Текст та інфографіка: Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим Український інститут національної пам'яті Міністерство закордонних справ України / MFA of Ukraine Мустафа Джемілєв Рефат Чубаров Меджліс кримськотатарського народу / Qırımtatar Milliy Meclisi Український інститут національної пам'яті УКРІНФОРМ Ukrinform English Радіо Свобода
Türkiye in Ukraine Ukrayna Ankara Büyükelçiliği/ Посольство України в Турецькій Республіці
