8 травня Україна відзначає День пам’яті та перемоги над нацизмом у Другій світовій війні, вшановуючи загиблих у 1939–1945 роках

Цей день встановлено Законом України у 2023 році на знак солідарності з Європою в пам’яті про ту страшну трагедію в історії людства. Спільним також є символ памʼяті про Другу світову війну – мак памʼяті.

Понад 10 років тому Україна долучилася до традиції відзначення перемоги над нацизмом в європейському дусі – не святкуємо, а вшановуємо. Саме так у суспільстві усталилося сприйняття 8 травня та Другої світової війни крізь людський вимір, з акцентом на ролі людей, котрі боролися проти нацизму. У День пам’яті та перемоги Україна традиційно вшановує їх, висловлює повагу та вдячність усім борцям із нацизмом, увічнює пам’ять про загиблих воїнів і жертв найкривавішої і найжорстокішої в історії людства війни.

День пам’яті та перемоги – це нагадування, що Друга світова розпочалася внаслідок домовленостей двох тоталітарних режимів: націонал-соціалістичного (нацистського) у Німеччині й комуністичного в СРСР, а також мовчазного небажання найпотужніших держав світу чинити спротив агресорам. У 1939–1945 роках обидва тоталітарні режими вчинили на українській землі численні злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини геноциду, внаслідок чого український, єврейський, кримськотатарський та інші народи, що жили в межах території сучасної України, зазнали величезних втрат.

На початку війни український народ, не маючи незалежної держави, був розділений між кількома країнами. Нацисти і комуністи, що однаково не рахувалися з ціною людського життя, у власних цілях та геополітичних іграх використовували невирішене «українське питання» та прагнення українців до незалежності й суверенітету. Наші землі вони розглядали виключно як ресурс.

Під час Другої світової війни українці зробили значний внесок у перемогу над нацизмом, відзначилися героїзмом, хоробрістю та самопожертвою на всіх фронтах та в багатьох арміях Антигітлерівської коаліції. Мільйони українців чинили спротив зі зброєю в руках у різних регулярних арміях світу, сотні тисяч боролися в підпільних і повстанських структурах. Майже всі українські підприємства були переорієнтовані на потреби оборони. Українська земля була одним із основних театрів воєнних дій, місцем масштабних битв і найзапеклішого спротиву.

Вигнання нацистських окупантів не принесло Україні свободи, а обернулося поверненням комуністичного терору. Його проявом стали м’ясні штурми «чорносвитників», депортація кримських татар та інших народів із Криму, масовий штучний голод 1946–1947 років, депортації етнічних українців Польщі, повернення репресій, повторна радянізація західної України, спроби знищення Української автокефальної православної та Української греко-католицької церков тощо.

У цій боротьбі ми втратили понад вісім мільйонів українців та представників інших народів, які проживали на нашій землі. В цілому Друга світова забрала життя від 50 до 85 мільйонів людей по всьому світу.

Але російська федерація пам’ять про Другу світову війну поступово перетворила на потужний квазірелігійний культ. У сучасній росії міфи про Другу світову війну, а точніше «Велику вітчизняну», продовжують залишатися осердям ідентичності, а комеморативні практики, часто просякнуті профанацією та гротеском, отримали назву «побєдобєсіє».

Однак російська пропаганда активно культивує міфи про Другу світову війну не лише всередині власної країни та серед держав, які колись були частиною СРСР, а й намагається маніпулювати громадською думкою в Європі та цілому світі.

Держава-агресор використовує перемогу в Другій світовій війні і свою нібито «виключну роль» в ній як індульгенцією на вчинення масових злочинів в Україні – проти військовополонених і цивільних.

За матеріалами Український інститут національної пам'яті