Володимир на псевдо «Філл» - бойовий медик 112 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.
Володимир ніколи не мріяв стати військовим. Про війни знав хіба що з підручників та монографій, які читав під час навчання на історичному факультеті Київського національного університету ім. Шевченка. Мав власний бізнес. Широкомасштабне вторгнення зустрів у відпустці:
«Якраз поїхав кататись на лижах в Буковель, от і докатався… Відразу повіз родину ближче до кордону, а сам повернувся до Києва і вступив до лав 112 бригади».
«Філл» - бойовий медик зі складу підрозділу «Янголи», який у якості відряджених до батальйонів екіпажів займається евакуацією поранених та виконує задачі з надання невідкладної медичної допомоги. Каже, ніколи й подумати не міг, що навчиться ставити катетери з крапельницями, але, коли виникла така необхідність робив усе, щоб бути корисним: «Були складні моменти. Навесні 2023 року ми були зі 127 Батальйон Територіальної Оборони м. Києва у Серебрянському лісі. Був великий штурм наших позицій. У ворогів значно посилився контингент, тоді вони намагалися прорватися на кордони Луганської області. У нас було три доби, коли ми зовсім не спали, не було часу навіть поїсти. Ми заправляли машини і поверталися в ліс до позицій для того, щоб допомагати хлопцям».
Загалом на рахунку «Янголів» більше тисячі врятованих воїнів. Після двох із половиною років війни найприємніше для «Філла» - зустрічати побратимів, з якими колись перетинався. Хоча ситуація на фронті складна і часто там не до сміху, пригадує кілька веселих історій: «Колись веземо одного бійця з позицій, відскакуємо, а по дорозі записуємо його дані. Він каже: позивний «Бєс». Ну, прикольно, кажу, янголи бєса везуть. А він: «Хлопці, не висаджуйте, я позивний поміняю! А один, як тільки з`явився зв`язок, телефонував дружині. Каже: та нормально все, ну, поранило, не хвилюйся, мене ж «Янголи» везуть! Вона, бідняга, подумала, що він вже прощається з нею».
Без гумору на війні дуже важко психологічно, каже «Філл». А ще мріє, що кожна нова ротація стане останньою.
«Якщо чесно, кожен раз думаю, що от ми зараз поїдемо, почнеться наш наступ, ми їх поженемо, як тоді, під час Харківської операції. Вони втечуть, а потім будуть якісь перемовини, капітуляція російської федерації, все закінчиться і ти вже прийдеш додому… Час минає, ростуть мої діти. Війна почалася, коли їм було 10 років, сьогодні вже 13. Особливо важко було, коли я їх перші майже два роки не бачив. Проводжав малесеньких, а тут уже такі особистості. Довелося наздоганяти, перелаштовуватись на те, чим вони цікавляться».
На думку Володимира, з більш потужною підтримкою партнерів імперіалістичні амбіції росіян можна було б придушити на кілька століть: «Років на 200 забути про них… Це дуже складна війна. Те, що ми вистоюємо, це тільки дякуючи самовідданості наших людей, які сьогодні на полі бою не жаліють ні своє життя, ні здоров'я, а йдуть і виконують свою роботу - захищають свою Батьківщину».
Служба комунікації 112 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗС України
