До широкомасштабного вторгнення "Ластівка" займалася кінним спортом. Мала свою школу у Нікополі, яку вже розбили окупанти.
24 лютого я вирішила відвезти дітей з бабусею до Польщі, щоб вони не бачили жахіть війни. А сама повернулася додому. Бо я не змогла б інакше. Діти це знали, тому навіть не здивувалися, а підтримали. Спочатку я була в добробаті, а потім долучилися до 243 ТРО ЗСУ.
Пройшло 2 роки війни, чи не шкодуєш що пішла добровільно на війну?
Ні, не шкодую, що зробила такий вибір. Бо я розуміла, що хтось буде ховатися, комусь буде страшно, а воювати треба. Я не вважаю себе слабкою людиною. Мені іноді говорять: нащо тобі це все, у тебе ж діти. Але діти, родини є і в чоловіків. Усім нам є що втрачати. А якщо ми підемо з фронту, то війна прийде туди, де зараз тил.
Як змінила тебе війна?
Почала дивитися на все по-іншому. Раніше любила літаки, а зараз щось не дуже) Втомилася трохи, за дітьми сумую. Але поки не має сенсу їм повертатися. Бо мені тоді набагато важче буде.
Як уявляєш нашу перемогу?
Перемога для мене буде тоді, коли ми повернемо всі наші території та виженемо окупантів. Сподіваюся, що не буде ніяких домовленостей. Я впевнена, що людей, які будуть стояти до останнього, боротися за своє у нас багато. Головне, щоб було чим воювати. Бо це наш дім! І ми нікому не дозволимо його у нас відібрати.
Лайк і репост Захисниці України. Батьківщина має знати своїх Героїв в обличчя!
Служба зв’язків з громадськістю 241 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ
