На відміну від більшості бійців, які віддають перевагу войовничим, або ж, принаймні, гучним позивним, Володимир має досить миролюбне псевдо — “Шевченко”. Він і сам такий — спокійний, врівноважений. З такими людьми комфортно і мовчати, і говорити. Ми говорили. Бо було цікаво послухати людину, яка воює з першого дня широкомасштабного вторгнення.
— Сам я з Житомирщини, — розповідає “Шевченко”, — до війни працював на будівництві. До 24 лютого, коли мене призвали, з армією нічого спільного не мав, строкову не служив. Одразу ж потрапив до 58-ї мотопіхотної бригади. Я жартував: опинився тут через номер мого телефону — побачили перші цифри після коду оператора – 58, і направили до цієї бригади. Спочатку був просто стрільцем, а згодом направили на курси операторів БПЛА. Так я і став пілотом в танковому батальйоні. От тепер з хлопцями займаємося аеророзвідкою, — обслуговуємо всю бригаду: забезпечуємо “очі” в небі для піхоти, коригуємо артилерію, визначаємо безпечні маршрути для техніки.
На традиційне питання, наскільки безпечна робота пілота у порівнянні з простим піхотинцем, Володимир посміхається. Каже, він такий же піхотинець, тільки з пультом, а тому у більшій небезпеці.
— Пілот – ціль номер один для ворога. – Каже боєць. — Якщо піхоту просто накривають вогнем арти, мінометами, дронами й роблять це, так би мовити, по площині, то за оператором дрона полюють прицільно. Якось ми сиділи на позиції, де до ворога було 800 метрів. Вони нас вирахували, стали “насипати”. А ми ж не можемо просто піти з одним автоматом, — у нас обладнання, батареї, генератори, зв'язок: спробуй все це непомітно перетягти. Дочекалися ночі, якось відійшли, нас перевезли трохи далі, кілометра на півтора, і ми знову пустили “пташок”.
Про свої “Мавіки” Володимир може розповідати годинами, немов про справжніх птахів. Один із них навіть мав своє чи то ім’я, чи то позивний – “Пенсіонер”. Він провів у небі понад півроку, а це дуже довге життя для дрона на полі бою. З словами Володимира, на ньому не було живого місця, але після “лікування” “Пенсіонер” завжди повертався у стрій. На жаль, ветеран таки “загинув” при виконанні бойового завдання, — потрапив під ворожий РЕБ. Але за ці півроку він допоміг знищити багато окупантів і зберегти життя нашим бійцям. Якщо “Пенсіонера” знайшли вороги, то він передав їм нагадування про незламність українського духу. Господар “пташки” написав на ній: “Боріться, й поборете”. Шевченко”…
— А взагалі то я зовсім не військова людина, — зізнається Володимир. — Накази, ієрархія, — все це не моє. Звичайно, виконую, що кажуть, але люблю свободу. Тому продовжити військову службу після війни не збираюсь. Та і дружина каже: “Мені не потрібно твоїх грошей, твоєї кар’єри, хочу просто, аби ти був поруч”. От і я мрію повернутися додому, до свого звичайного життя. Але поки ворог на моїй землі, моє місце тут, поруч з хлопцями.
Разом до Перемоги!
🇺🇦
Simul ad Victoriam!
За матеріалами комунікаційного підрозділу 58 окрема мотопіхотна бригада імені гетьмана Івана Виговського
#звичайніГерої
