Йордані 21 рік, і вона в ЗСУ з другого дня широкомасштабної війни – 25 лютого 2022 року. На той час дівчині було всього 19. Побратими з ходу дали Йордані позивний Солдат Джейн, зробивши паралель із героїнею відомого голлівудського фільму. Хоча часто називають просто по імені, яке зустрічається настільки рідко, що саме по собі може бути позивним.
– Я з Волині, до широкомасштабки вчилася й паралельно працювала в Луцьку, – розповідає Йордана. – Багато моїх рідних пов’язані з армією – і тепер, і в минулому. Дідусь воював у Другій світовій і дійшов до Берліна, де отримав осколок, двоюрідний дідусь був кадровим військовим. Батько воював у АТО й з початком широкомасштабки теж пішов у ЗСУ. Але згодом звільнився за станом здоров’я.
Як тільки почалася "велика війна", Йордана дочекалася рідного брата, котрий був у іншій області, і разом із ним пішла до ТЦК. Дівчина наполягла, щоб її мобілізували як добровольця, і спочатку служила при військкоматі. А потім перевелася в бойову частину – 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду.
– У ТЦК знали мою маму, – продовжує Йордана. – Спитали, чи вона в курсі про моє рішення. Я відповіла – так, і мене взяли на службу. Мама насправді не знала й коли дізналася, плакала. Але потім прийняла моє рішення – у нашій сім’ї так заведено.
На перших порах дівчина служила стрільцем-санітаром у піхотному підрозділі. Разом із бригадою брала участь у визволенні Херсонщини і важкій обороні Бахмута. Жила на бойових позиціях, у траншеях і бліндажах.
– На Бахмутському напрямку ми тримали посадку біля соняшникового поля, – згадує Йордана. – Соняхи ніхто не прибирав через бойові дії, і з них у нашу посадку, але з іншого краю, вночі зайшли росіяни. Їхня СП-шка (спостережний пункт) стояла дуже близько – метрів за 70 від нашої, так що ми чули їхні розмови. Вночі людські голоси дуже добре чути, особливо взимку. Тоді довелося застосовувати стрілецьку зброю…
Згодом дівчина перевелася в підрозділ БПЛА й відтоді працює з дронами. Виїздить із товаришами на позиції за три кілометри від росіян.
– Шукаємо ворожі цілі, наводимо арту й самі по них працюємо. Знищуємо колісну й броньовану техніку, склади з боєприпасами, мінометні розрахунки… Роботі часто заважає російський РЕБ (радіоелектронна боротьба), але вчимося обходити, мінімізувати перешкоди.
Йордана не жаліє, що пішла в ЗСУ, і не розчарована своїм рішенням.
– Людина часто може розчаровуватися в житті, якщо не справджуються її очікування. Але є відома фраза – не потрібно зачаровуватися, тоді не буде розчарувань. Не варто вигадувати собі якісь сценарії, краще жити по факту, як воно є. Як би важко не було в армії, мені немає про що шкодувати. Я зустріла тут багатьох цікавих людей, своїх товаришів, із котрими воюємо й проживаємо життя по факту. Найважче в армії втрачати людей. Дружиш із товаришем, потім він гине при штурмі, а ти жива. Це дуже важко… Усе інше можна пережити. За що воюю особисто я? За своїх рідних – батьків, братів, сестер, племінників. У мене велика родина, і я хочу для неї кращого майбутнього.
