🇺🇦З початком широкомасштабного вторгнення Євген, на псевдо "Іспанець", займався волонтерською діяльністю у Київській області, допомагав військовим та цивільним, які постраждали від російської агресії. Батько юнака в березні 2022 року приєднався до лав 206 батальйону, тому Євген був наполегливим: "Якщо ти не забереш мене до себе, то я буду шукати місце, де роздають повістки, і все одно піду служити”, і все ж потрапив на службу в підрозділ.
В лютому 2023 року, під час боїв на Бахмутському напрямку, отримав важке поранення, переніс довготривале лікування та реабілітацію і врешті-решт повернувся в стрій.
❓️Яким був твій шлях у війську? З чого все починалось і чим ти займаєшся зараз?
💬Почалося все в травні 2022 року, коли я приєднався до батальйону. 3 того часу я перебуваю на посаді стрільця в одній із стрілецьких рот. В складі свого підрозділу був на всіх напрямах, де батальйон виконував бойові завдання. Завжди беру участь у всіх завданнях нашої роти. Взяв собі позивний Іспанець, тому що з 7 років їздив в Іспанію по обміну, в сімʼю, яка стала для мене другою родиною, і я знаю іспанську як рідну мову.
❓️Якщо можна, згадай будь ласка про своє поранення. Як це сталося? І що відбувалось далі?
💬Завжди буду пам’ятати цю дату — 10 лютого 2023 року. Ми тоді були на Бахмутському напрямку. Поблизу с. Залізнянське Донецької області кожні двацять хвилин нашу позицію обстрілював міномет протягом чотирьох годин. В один момент, при відпрацюванні з кулемета по ворожій піхоті, в пʼяти метрах від мене прилетіла міна. Я відчув сильний біль в спині, було таке відчуття, наче мене вдарив хтось з усієї сили бейсбольною битою. Скинувши з мене броню та каску, побратими допомогли доповзти до "нори".
Коли я намагався надати собі домедичну допомогу, я відчував, що сили мене покидають і закриваються очі, але в голові трималась одна думка: “Ну не може на цьому все так закінчитися, ще ж стільки всього попереду”.
Я попросив у побратима дати мені попити води, після чого трішки прийшов в себе і почав потихеньку рухатися самостійно до точки евакуації. Після того, як вийшов з позиції, до мене підбіг побратим і допоміг добратися до еваку. А далі було перенесено три операції, шість місяців реабілітації та звикання до нових обмежень в повсякденному житті.
❓️Розкажи про моральну реабілітацію. Що допомогло не опустити руки та боротися далі?
💬Були моменти на кшталт міні-депресій. Мене дуже підтримували сімʼя та друзі. Завдяки їм я зміг вийти з цього стану. Коли я вже міг більш-менш нормально ходити і рухатись, то просто не міг сидіти вдома, мене постійно тягнуло кудись, чи то посидіти каву випити з друзями, чи поїхати до побратимів на навчання. Тож, постійний рух і спілкування допомагали триматися морально.
❓️Можливо, є ще якісь речі чи поняття, які мають зовсім іншу ціну на передовій?
💬Після довгого часу на передовій ти на всі речі дивишся інакше, починаючи з переосмислення цінності життя в цілому і закінчуючи цінністю можливості зробити звичайний ковток води.
❓️Яким бачиш своє майбутнє після нашої Перемоги ?
💬Поки є тільки одна мрія — це мандрувати звільненою Україною.
Служба зв’язків з громадськістю 241 окремої бригади територіальної оборони ЗСУ
Читайте також
Всі новини
